У Чортківській установі виконання покарань №26 2 липня 2025 р. Б. молитовно вшанували всіх, хто загинув мученицькою смертю від рук НКВС 2 липня 84 роки тому.

Перед Святою Літургією капелан о. Роман Гарасимів зосередив увагу присутніх на кривавій події, яка мала місце в історії Чорткова, але часто була стерта в підручниках історії та не забута в серцях тих, хто любить Україну і свій народ.

Отець Володимир Заболотний, вікарій Бучацької єпархії УГКЦ, у проповіді, звертаючись до присутніх, пригадав Хресну мученицьку дорогу 954 в'язнів місцевої в'язниці до Умані, а також своїх батьків, які теж тоді, після кривавих розправ, прийшли до чортківської в'язниці впізнавати тіла тих, хто загинув лише тому, що був інтелектуалом, патріотом і свідомим українцем.

"Це трагедія людства, коли одне Боже створіння може собі дозволити формувати на свій лад долю іншого, принижувати, нищити життя, чинити насилля. Господь Бог створив людину з любові і для любові. Війна, яку розпочав наш сусід, є наслідком його гріха, небажання сприймати нас такими, як ми є. Ми проживаємо свій час, і наші виклики мають стати нашими можливостями", — зауважив о. Володимир.

"Присутність тут молодих пластунок є свідченням, що вони пам'ятають, цінують тих, хто був перед ними, що хочуть розвиватися, вчитися, бути вільними, мріяти і працювати для свого народу. Пластунська організація як колись, так і тепер виховує національно свідоме покоління, яке хоче свідомо, гідно, по-Божому прожити життя на своїй землі. Цього хоче і Бог. Ми сьогодні прийшли подякувати тим, які поклали своє життя саме за такі цінності. В цю хвилину теж гинуть наші найкращі доньки і сини. Вони сьогодні з неба просять нас, щоб ми гідно виконували свої обов'язки там, де ми є", — підкреслив священник.
Після Святої Літургії о. Роман Гарасимів подякував всім, хто вшанував пам'ять загиблих, зокрема висловив вдячність начальнику установи пану Ігорю Драбику та подарував книжку про історію  відродження пенітенціарного душпастирства УГКЦ" Я піду туди, куди ніхто не хоче». Начальник установи розповів цікаві факти про чортківську трагедію та запросив помолитися панахиду за убієнних саме в тій камері, де відбувалися катування наших українців.

Слід зауважити, що разом з греко-католицьким духовенством молилися отці та сестри домініканці, оскільки,  саме 2 липня 84 роки тому, мученицькою смертю від рук енкаведистів загинули їхні отці та брати.

Спільна молитва, пам'ять, свідчення, бажання перемоги та миру об'єднала серця і душі тих, хто любить і продовжує робити все, що від нього залежить, щоб здійснити мрію Бога про людину та Україну.

Детальніше про Чортківську трагедію

У 1941 році Чортковом прокотилися масові арешти місцевої української інтелігенції. Більшість викладачів гімназії, правників, лікарів, активістів громадських організацій та партій, звичайно ж «буржуазних», було схоплено без жодних пояснень та причини арешту. Безслідно зникло близько 100 мешканців міста, серед них: професор В. Баран, адвокат В. Електрович, лікар П. Синенький, викладач Д. Пігут, родина адвоката Остапа Юрчинського. Заарештованих було близько 1800 осіб, з них 954 особи були етаповані в Умань, а решту замордували в Чортківській тюрмі. Родинам арештованих не давали жодної звістки про місце ув'язнення. З перших днів війни Чортковом поширилися чутки про розпочату енкаведистами розправу над в'язнями чортківської тюрми. Місцеві жителі чекали допомоги від наступаючого німецького війська, ніхто із місцевих жителів не наважився на протест і спробу визволення в'язнів. 1 липня з тюремних воріт вивели під конвоєм довжелезну колону в'язнів і погнали у невідомому напрямку, і тоді з тюремних підвалів почали долинати постріли. Загони НКВС, щоб приглушити звуки катівської роботи, на подвір'ї в'язниці цілодобово підтримували роботу потужних дизельних двигунів.

Розправа над священниками

Уночі 2 липня оперативники НКВС влаштували кривавий погром у приміщенні домініканського монастиря і підпалили приміщення. Зранку на березі річки Серет були знайдені тіла священників та монахів А. Знамеровського, Я. Місюти, Ю. Шпирлака, А. Волковського, а у спаленому монастирі — отця Х. Лонгави, монахів Р. Червонки та М. Іваничіва, органіста Й. Вінцентовича.

Трагедія

Третього липня в Чортків увійшли військові підрозділи Вермахту. Жодного злочинця затримати не вдалося. Браму тюрми-катівні відкрили німці. Місцевих євреїв звинуватили у допомозі радянській владі та змусили з тюрми виносити спотворені тіла жертв. На ідентифікацію тіл дали одну добу. З восьмисот трупів впізнані були лише одиниці. Тіла були настільки спотворені катуванням та дією вапняного розчину, яким наспіх заливали рови з тілами на подвір'ї, що впізнати їх було неможливо. Лише за довгими русявими косами (таких не мав ніхто в окрузі) впізнали дочку чортківського адвоката Надію Юрчинську. Тих же євреїв змусили викопати братську могилу на місцевому цвинтарі і поховати всіх жертв.

Дорога до Умані

Після приходу радянської армії 954 в'язні місцевої тюрми, що походили з Чорткова та прилеглих сіл, пішки були відконвойовані на схід. У дорозі було страчено майже двісті осіб. Лише одинадцятьом вдалося втекти. Омелян Чернега був тим щасливцем, якому вдалося втекти від «енкаведистів». З міста Чорткова етап слідував через пункти Кам'янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку, Умань. Під час переходу через с. Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але енкаведисти з кулеметів рознесли їх вщент. У Гуштині чекісти заарештували та прилучили до колони двох хлопців, які виглядали з-за хати. 20 липня з етапного переходу Чортків — Умань 750 осіб були страчені в уманській в'язниці, їх тіла знесли в глибокі коридори підземель уманської тюрми, пересипали вапном та ретельно замурували. Німецькі війська віднайшли місце катувань та наказали перепоховати рештки на міському цвинтарі. Тоді було ідентифіковано близько 100 тіл загиблих.

У Чорткові, у сквері біля слідчого ізолятора, встановлено пам'ятник у пам'ять про закатованих більшовиками в'язнів чортківської тюрми. Також на місцевому цвинтарі впорядкована братська могила. В Умані зведений меморіальний комплекс жертвам чортківської трагедії.

Пресслужба Бучацької єпархії УГКЦ