Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 13-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 21, 33-42)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 13-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 21, 33-42) Друк e-mail

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 13-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 21, 33-42)

«Камінь, що відкинули будівничі,
став каменем наріжним?
Від Господа це сталось
і дивне воно в очах наших»
(Мт. 21, 42).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ісус Христос у притчі про злих виноградарів розповідає, що один господар насадив виноградник , найняв виноградарів доглядати його, а сам відійшов. Коли ж настала пора вино збору, послав слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, що належать йому. Та виноградарі, схопивши слуг його, - кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, ще більше від перших, але виноградарі зробили й з ними те саме. Наприкінці послав до них свого сина в надії, що матимуть пошану до нього. Та виноградарі взяли його сина, вивели геть з виноградника й убили. Потім Ісус Христос запитує: «Отож, коли прибуде господар виноградника, то що зробить з тими виноградарями?» «Лютих люто вигубить, відповіли йому, - а виноградник віддасть іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно» (пор. Мт. 21, 33-42). Ісус Христос закінчив цю притчу словами: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне воно в очах наших» (Мт. 21, 41) . Виноградник, про який говорить Ісус Христос, - це наш світ. Господар, який насадив виноградник, - це сам Господь Бог. Виноградарі, що винайли виноградник, - це всі ті люди, котрі жили, живуть і будуть жити на цьому світі. Отже, всі ми належимо до виноградарів. Господь Бог, справжній власник виноградника нашого світу, по праву вимагає свого. Частка, яка належить Богу, - це визнання його за нашого Сотворителя, Спасителя та за єдиного нашого Господа.

 

Сьогодні теж є багато таких людей, які не визнають Бога за свого Сотворителя, Спасителя та Господа. Не вірять в нього. Радше увірують у будь-які нісенітниці, лише щоб виправити своє безвір’я. Часто безглуздо твердять, що природа та ввесь світ постали від себе, що все на цій землі лише випадковість тощо. Але наш розум, якщо він здоровий, запевняє нас, що ніщо само від себе не постало. Усе, що існує, мусить мати свою причину. За кожною дитиною бачимо її батьків, без них її б не було на світі. Картина нам говорить про художника, без нього не було б і її. Коли бачимо нові будівлі, відразу уявляємо собі тих, що їх будували, бо доми не постали самі від себе – їх збудували люди. За кожним автомобілем бачимо інженера, який спроектував її.

Молодий урядовець мав дуже добру посаду. Жив у місті. Якось його відвідав батько, який під час його навчання дуже йому допомагав. Не забув про нього й тепер, коли той вже сам на себе заробляв. Ішли разом до міста, де батько хотів йому щось купити. Дорогою розмовляли. Раптом зустріли синового колегу. Син не відчував обов’язку познайомити колегу зі своїм татом. Врешті колега запитав: «Хто є той пан?», вказавши пальцем на його батька, що стояв трохи осторонь. Син завагався, трохи задумався і по хвилині сказав: «Це мій знайомий зі сусіднього села…» Батькові очі залляли сльози. Все своє життя він працював, багато в чому собі відмовляв, щоб лише його синові нічого не бракувало. З дружиною часто радилися, як би забезпечити своєму синові легший хліб, ніж мали самі. Як той добрий батько почувався коло свого сина? Це можемо собі лише уявити.

Але як почувається наш найліпший Небесний Отець та Благодійник, коли заперечуємо Його перед людьми, коли соромимося Його? У цьому виявляється не лише велика неповага та невдячність, а й велике наше боягузтво та нерозум – заперечувати всемогутнього Господа Бога перед малим та смертним створінням – людиною. Виправдання цьому боягузтву та нерозумності й не може бути.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting