Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 12-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 19, 16-26)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 12-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 19, 16-26) Друк e-mail

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 12-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 19, 16-26)

«Що доброго маю чинити,
щоб мати життя вічне?»
(Мт. 19, 16).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Кожна людина у своєму бутті шукає відповіді на багато питань, котрі їй ставить життя. Яку школу собі вибрати? В якій роботі можу знайти своє покликання? Як подбати про свою родину? Що мені принесе користь, а що для мене шкідливе?... Всі ці запитання у нас виникають, і було б нерозумно не шукати на них відповіді. Але всі ці запитання має випереджати одне головне й основне, котре поставив багатий юнак у сьогоднішньому Євангелії: «Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?».

Христос каже: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей», вказуючи початок цього шляху, але не його завершення. Він був готовий робити те, що йому мало бути сказано. Юнак стверджував, що зберігав заповіді, але почув про ще більші установи: «Якщо хочеш бути досконалим, одного тобі бракує; піди, продай, що маєш, дай бідним», бо не втратиш цього, але «будеш мати скарб на небі. Потім приходить і йди за мною». Але хлопець відійшов сумний та зажурений, бо мав велике багатство.

Що каже Христос? «Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в Небесне Царство!» Каже це для того, щоб засудити не багатства, але того, який піддається їхній владі.

Можемо ствердити, що наш євангельський юнак мав проблему з гріхом грошолюбства. Грошолюбством називається пристрасть до грошей і матеріальних благ . Святі Отці навчали, що любов до багатства не притаманна людині від природи, а виникає як викривлення прагнення людини до вічного життя . Пристрасть до збагачення, яка опановує особу, робить її рабом грошей; збагачення стає самоціллю і веде до інших гріхів. Така пристрасть породжує оману самодостатності людини в її покладанні лише на матеріальні блага.

Іван Золотоустий навчає: «Не багатство зло, а любов до накопичення і грошей. Щось одне – грошолюб, а щось інше – заможний. Грошолюб – не заможний; він у всьому має нужду і тому не може бути заможним. Грошолюб є сторожем свого майна, а не йог власником; рабом, а не володарем».

Святий Іван Ліствичник вважає, що грошолюбство й жадібність є ідолопоклонством, оскільки в такому засліпленні людина покладає всю надію лише на земні блага.

Святий Чезаріно розповідає про багача, котрого він сповідав на смертному ложі. Коли після визнання його гріхів подав йому срібний хрестик, щоб той поцілував його та пожалів за свої гріхи, той замість жалю – запитав: «Скільки коштує цей хрестик? Священик дуже засмутився, бо бачив, що багатство, яке от-от вже мусить покинути, є для того чоловіка важливіше, ніж його душа, яка невдовзі предстане перед суворим судом Божої справедливості.

Багатство – це лише знаряддя, що має допомагати нам осягти нашу мету, для якої ми створені. Тією метою є спасіння нашої душі. Багач, якому важко увійти в Царство Боже, - це той, хто з багатства зробить мету свого життя. Стережімось, щоб ми не стали такими багачами. Неважливо те, що посідаємо, а як до того ставимося і як це використовуємо.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting