Тривають дні Великого посту... Це час молитви, роздумів, покаяння. Час, коли кожен із нас має можливість виблагати у Господа відпущення своїх гріхів і достойно причаститися Святих Христових Таїн. Час богослужінь, що спонукають до глибоких роздумів над терпінням Ісуса Христа, – час Хресної дороги.
Мабуть, найзаповітнішою мрією кожного християнина у дні Великого посту є бажання пройтися шляхом від дому Пилата до гори Голгофи, що поблизу Єрусалиму, для того, щоб якомога глибше усвідомити, пережити та відчути страждання Сина Божого. Оскільки не кожен особисто може відвідати це місце терпіння, Церква закликає нас духовно пережити 14 умовних стацій, котрі також нагадують нам події сивої давнини та наші щоденні терпіння.
Саме з цією метою 1 квітня 2012 р. Б. у храмі Різдва св. Івана Хрестителя УГКЦ м. Борщова вперше відбулася урочиста Хресна дорога. Розпочалася вона у храмі спільною молитвою духовного наставника о. Володимира Кремзи та парафіян.
Церковне братство виносить хрест із церкви. Попереду терновий вінець, дві свічі. Позаду ікони зі стацій Хресної дороги та віруючі. Усі глибоко замислені з відчуттям трауру в серці. Навіть обличчя дітей, котрі несуть вінок та ікони, раптом стали дорослішими. Їхні оченята припадають до великого дерев’яного хреста в очікуванні неминучості трагічних подій та справжнього дива, яке незабаром обов’язково звершиться. Одна стація змінює іншу, духовні розважання стають справжньою духовною поживою у час Великого посту. Лине чудовий спів страсних пісень у виконанні церковного хору та усіх учасників Хресної дороги. Хресна хода від храму Різдва св. Івана Хрестителя іде вулицями рідного селища...
І мимоволі ловиш себе на думці, що, йдучи не вперше цими вулицями, жодного разу не відчувала щось подібне. Чому? Невже щоденні клопоти та турботи можуть затьмарити істину? Що є важливішим за молитву та Слово Боже? Прости нас, Господи, прости нас грішних...
Люди обступають хреста з усіх боків, ніби намагаються допомогти Ісусу нести його сьогодні. Дехто хоче доторкнутися до нього чи поцілувати. Поруч з віруючими стаю і я, підтримуючи хрест рукою. Як важко! Скільки людей несуть цього хреста, а все-таки важко. А Ти, Ісусику, ніс його сам за наші гріхи... Я переконана, що кожен із нас вдячний Тобі ще й за те, що допомагаєш нести наші хрести сьогодні. Сльози навертаються на очі віруючих. Не по-весняному холодний вітер підхоплює їх та висушує, не даючи впасти. Але він ніколи не зможе висушити біль та страждання у людському серці. Серці, яке припадає до зболених Ісусових ран, подумки цілує та щиро шкодує за свої провини.
Св. Августин сказав: «Одна сльоза, пролита над терплячим Спасителем, значить більше, як те, хто цілий рік постив би на хлібі і воді».
Ми знову ідемо за Христом, минаємо свої оселі, оселі сусідів близьких і далеких, оселі просто знайомих... Люди виходять з будинків, щиро моляться разом з нами та залюбки приєднуються. Хресна хода триває і стає зовсім неважливим те, до якої конфесії належать люди. Нас усіх об’єднує віра у Господа. Навіть природа допомагає нам відчути велич жертовного Отця Небесного, що через любов до нас віддав Сина єдинородного: сонечко то визирає, то знову ховається; морозяний вітер то пронизує холодом, то жбурляє замерзлими сніжинками. Але ми йдемо за хрестом, йдемо за Ісусом. Зупиняємося, пильно вслуховуємося у слова духовного наставника о. Володимира, замислюємось над глибиною та значимістю їхнього змісту, стараємося бути чесними сьогодні перед розп’ятим Ісусом та перед собою. Ми подумки обіцяємо змінитися і просимо Бога допомогти нам у цьому.
12 стація: «Ісус помирає на хресті», але, забувши про себе, він пам’ятає про нас: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять!» Хіба може щось затьмарити таку любов до нас грішних? Звичайно, ні, бо Ісус – це і є любов. Власним прикладом він навчає нас любити ближнього свого, бо без любові та уміння жертвувати наш світ був би приреченим на постійну боротьбу за існування, сповнену злоби та ворожнечі. А це і є прямий шлях до самознищення. Але Бог не хоче цього навіть і сьогодні, бо любить нас і чекає, що зрештою його «блудні діти» повернуться.
Закінчується Хресна дорога. Ісуса вкладають до гробу... Ми знову заходимо до церкви. Заходимо, але вже зовсім інші. Наші серця одночасно переповнює сум та радість. Емоції хочуть вирватися назовні, але раптом знову перетворюються на сльози. Сльози гордості за наших діток, за те, що громада у своїй вірі у Господа єдина, за відчуття невичерпного потенціалу в наших душах та безмежну, безкінечну любов Отця до нас, грішних.
Ми щиро дякуємо Господу за цю Хресну дорогу. Хочеться вірити, що ті почуття, які пережили сьогодні, стануть для кожного з нас джерелом невичерпних потіх та для душ терплячих, опущених людей. Стануть солодкою утіхою від життєвих прикростей у майбутньому.
Хочеться також подякувати усім тим людям, котрі з Божою допомогою зуміли організувати та провести цю Хресну дорогу. Насамперед, духовному наставнику о. Володимиру, церковному братству та сестринству, церковному хору, дітям, усім парафіянам та учасникам Хресної дороги.
Нехай ця Хресна дорога стане для нас справді щорічною традицією єдності, добра та любові.
З вдячністю та повагою Наталя Гречка
член Тернопільського обласного літературного об’єднання при НСПУ