Чудотворні ікони села
“Прославлене стало село це здавна
В своїх чудотворних іконах
Пречистої Діви Марії-одна,
Івана Хрестителя-друга”.
Село Улашківці на мальовничому Поділлі, славне через свої аж дві чудотворні ікони – Богоматері та св. Івана Хрестителя. Безперечно, це дуже рідкісне явище, щоб в одному монастирі було кілька чудотворних ікон, та ще й так славних святих. Але, перед тим, як розважати про ці чудотворні ікони, важливо зазначити чим саме є ікона, на чому полягає її чудотворність.
Вшанування ікон сягає до перших століть християнства, спочатку однак на Сході, а пізніше на Заході. Сам Василій Великий твердив, що частина ікон походить власне з апостольських часів. Ікона разом з Святим Письмом, Св. Тайнами та Літургією займає важливе місце у християнському житті Східної Церкви. Ікона не служить релігії, вона є її частиною. До вшанування ікон спричинився не тільки їх зміст, але й віра в те, що ікона є місцем присутності благодаті, місцем Божих об’явлень, місцем зустрічі з святою особою. Коли, не всі вміли читати, тоді ікона промовляла до всіх. Віруючі, дивлячись на ікони бачили праобрази святих, відчували їх божественну присутність. Найперша і найбільша честь належиться Спасові та його іконам, а після цього – Пресвятій Богородиці, яка стоїть найближче до Бога Сина, а вже потім святим. Канонічне пошанування ікони поставило її після VІІ Вселенського Собору на рівні з Євангелієм.
Існує надзвичайно багато різних пояснень ікони. Отець Павло Флоренськиий подає, що ікона – це “вималюване кольорами Боже ім’я, Боже об’явлення, втілення духовного світу, це вікно до вічності і тому усі ікони є чудотворними, бо за їх посередництвом випливають незліченні ласки. Юрій Новосільський та о. Олександр Яциняк вважають, що ікона існує в сфері сакрум, яке “об’являє світло і таємницю”; “ікона, як жодне інше мистецтво сходить з неба на землю, вона свята, вказує на святість і веде до святості.” Як зазначає владика Софрон Мудрий ЧСВВ, “ікона, це не просто картина на релігійну тему, але щось значно більше і вище, є натхненним живописним богослов’ям. Вона – віронавчальна, особливо чітко стверджує догмат про дві природи, дві волі і дві енергії другої Особи Пресвятої Трійці – втіленого Бога, Господа Ісуса Христа, образ Його Пресвятої Богородиці і всіх Його святих.” Завдяки і через ікону віруючий заглиблюється в таїнства Божого Царства, розмовляє з Господом, чи Святими, бо відчуває Їх живу присутність, стає свідком чудесних Божих діянь і ласк. Майже в кожному українському домі висять на стінах ікони, чи образи прикрашені вишитими рушниками, які є хоронителями того дому, і перед якими випрошують собі ласки усі члени родини.
Але найбільшою шаною славляться чудотворні ікони, “ті, при яких, або за посередництвом яких, Бог творить чуда.” Чудо – це одна з зовнішніх рис Божого об’явлення, щось, що має могутню силу свого діяння, є надзвичайним, надприроднім явищем, створене понад правом і силою натури – Божою могутністю. Історія говорить, що ще в старожитніх часах були статуї, ікони святих, звані чудотворними. З часом їх кількість значно збільшилась, і немає країни де б їх не було. Особливо велика кількість чудотворних ікон була в Україні, приблизно 350, але в часах ворожих нападів були пограбовані і до цих пір не повернулись на свої давні місця. Передовсім, це були ікони Божої Матері, оскільки на Україні був дуже розвинутий Марійський культ, а також ікони Господні та ікони святих. Як твердить о. Іван Музичка, “Україна в почитанні ікон була вчителькою для своїх сусідніх країн, а особливо Росії.”
Повертаючись до властивої теми, тобто Улашківського монастиря ЧСВВ славного через свої чудотворні ікони Пресвятої Богородиці та св. Івана Хрестителя, треба наголосити про Їх невипадкову збіжність. Велика Божа ласка мусить діяти над Улашківцями, адже селом опікуються найбільші і найближчі Господа святі. Це найближчі посередники між Богом і людиною, найбільші святі опікуни в небі. Східна церква з особливою пошаною ставиться до цих святих, адже не вшановує земного народження жодного з інших святих, окрім народження Христа, Богородиці та св. Івана Хрестителя, і тим самим підкреслює Їхнє особливе значення.[1] Їхнє життя розпочалось в чудний спосіб і саме Вони були першими посередниками та свідками об’явлення Божої натури Христа в земськім житті. Обоє від початку були учасниками таємниці Втілення - Марія, мати Втіленого Слова, Вона родить Христа, Іван пророкує Його, та від імені цілого людства виходить до Нього на зустріч. Він Господній Предтеча, перший приготував шлях Спасителеві світу, був найбільшим святим Старого Завіту, і одночасно “порогом і брамою Нового Завіту”. Марія – “вибрана з поміж жінок,” а Іван “найбільший з народжених з жінок”.
Природним спорідненням і молитовною суголосністю,
Ви заодно-Мати всіх Царя і божественний Предтече...
Те, що саме Марія та св. Іван Хреститель стоять найближче Господа, бачимо на іконі Деісіс, або інакше Моління, а також на деяких поширених іконах Страшного суду і Зшестя Христа в пекло. На іконі Деісіс, “Христос є тим, що об’єднує в собі правду Старого і Нового Завітів; в Христі єднаються милосердя, символом якого є Богородиця та правда, яку виражає особа Івана Хрестителя.” Своє походження ікона виводить з літургійного поминання. Адже, під час Божественної Літургії священик з великого хору святих у канонах споминає лише або найперше Пресвяту Богородицю та св. Івана Предтечу, тим самим вирізняючи Їх. А відмовляючи проскомидію, священик бере просфори: першу - на спомин Христа, другу – на спомин Пресвятої Богородиці і кладе її по правому боці святого хліба, проказуючи пророчі слова псалма Давида:” Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені, одягнена, прикрашена”, а так бере третю просфору на спомин Івана Хрестителя і кладе ліворуч.
Саме так, як на іконі Деісіс, у монастирській улашківській церкві розміщені: з правої сторони - Пресвята Богородиця, а з лівої – св. Іван Предтеча у чудотворних іконах. І хоч. на іконах святі зображені цілковито інакше, як на іконі Деісіс, і самі творять цілковито осібні дві ікони – Одигітрії та Івана Предтечі зі звоєм, проте вже сама наявність саме цих святих, та ще й розміщених в спосіб, який пригадує ідею ікони Деісіс, спонукає до роздумів про невипадковий збіг прибуття згаданих ікон в одне місце. Докладніше про улашківські ікони - у наступних підрозділах.