Історія чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Марійський культ, прийшов на українську землю з офіційним прийняття Христової віри у 988 р. Про це свідчить хоча б перша церква-Десятинна, побудована князем Володимиром на честь Пресвятої Богородиці. Київська Русь була першою християнською державою у світі, яку в 1037 р. князь Ярослав Мудрий віддав під покров Матері Божої. У 1051 р. про цю подію писав митрополит Іларіон у знаменитому “Слові про Закон і Благодать”: “Поручив людей Твоїх і святий город Всеславній, Всескорій на поміч християнам – Пресвятій Богородиці, для якої і церкву збудував на Великих Воротах…” Від тоді Київ став ”другим городом Марії” по Візантії, яка була “першим городом Марії.” Однак в почитанню Пречистої Діви Марії український народ завжди відрізнявся від інших народів. Про це влучно зауважує Микола Чубатий: “Коли в других народів Пречиста Діва виступає як Цариця, Пані, то в Русинів-Українців вона є передовсім люблячою Матір’ю – не тільки свого сина, а всього людського роду”.Про велике почитання Богородиці на Україні свідчать чудові молитви, пісні, молебні, акафісти, гімни, канти, апокрифи, різні поетичні твори, як також факт, що найбільше церков на українських землях, від найдавніших часів, були посвячені Покрову – Пресвятої Богородиці. Та однак, чи не найвище місце посідали Богородичні ікони.

Перші ікони, а зокрема ікони Богоматері потрапили до християнізованої Київської Русі за князя Володимира Великого. Привезено їх просто з Візантії, або з Корсуня – Херсонеса Кримського. Найпоширенішим сюжетом ікон Матері Божої були різні за внутрішнім духовним змістом і композицією зображення Діви Марії з Її Сином Ісусом. Іван Степовик та Яків Креховецький подають такі Її види: на весь зріст, з піднесеними руками – Оранта, Непорушна Стіна, дитина - Ісус у небесній мандолі на грудях матері – Знамення, або Велика Панагія; сидяча, вказує на сина Одигітрія, Провідниця; коли Марія ніжно пестить свого Сина, в обіймах – Милування, чи Ніжності, грецькою мовою – Елеуса, Гликофілуса; коли Ісус грається з Матір’ю – Гра; Богородиця годує дитя – Годувальниця, грецькою мовою – Галактотрофуса; Покрова - покриває своїм поясом-омофором людей, міста і села.

Однак, найулюбленішими Богородичними іконами в часах Київської Русі були Мати Божа Елеуса, Одигітрія, Оранта, а пізніше Покрова. Та, надзвичайно багато найдостойніших образів Україна “дала” своїм сусідам – Росії, Польщі, Литві, Білорусі та іншим, в яких вони стали святинями. Однією з найстарших і особливо цінних ікон є Вишгородська чудотворна ікона привезена з Константинополя, але вже в 1155 р. викрадена і вивезена князем Андрієм Боголюбським до російського міста Володимира - на – Клязьмі, де ікона стала “ Владімірською.”

Подібно сталося з іншою, найдавнішою з Богородичних образів – Белзькою чудотворною іконою Богородиці, яку можливо змалював сам апостол і євангелист Лука. “Свого часу образ гарячо почитаний руським народом, в многих копіях розповсюджений. Це власність Предислави, княжни Полоцької, дочки Юрія, нащадка князя Володимира Великого, яка заложила дівочий монастир в Сільци. Туди, на просьбу Предислави спроваджено ікону намальовану св. Лукою ще за життя Богородиці з Ефезу до Царгороду, а так на Русь, до Полоцька. Там, дорого оздоблений образ знаходився у монастирській церкві, до 1270 р., бо після нападу татар образ дістався в опіку князя Льва, сина руського Данила”, та зберігався в місті Белзі в Галичині. У 1382 р. її вивіз польський князь Володислав Опільський до міста Ченстохови в монастир Павлинів на Ясній Горі, найменувавши її “Святою королевою Польщі”, або на “Матір Божу Ченстоховську”.

В роботі, а особливо в цьому розділі, перед тим, як розпочати оповідь про  Улашківську ікону Богоматері, варто зупинитись власне на Белзько – Ченстоховській іконі, адже “Улашківська ікона є однією з рідкісних ранніх її копій (фото 1, 2). Про Белзьку Матір Божу пише Дмитро Степовик: “ікона належить до взірця засмученої Діви Марії, яка тяжко переживає видіння майбутніх страстей свого Сина Ісуса Христа. На іконі Пречиста з маленьким сином на руках, надзвичайно сумна, обличчя наче в сльозах. За силою психологічного впливу – це виняткова, пронизана драматизмом ікона. Ще більшої скорботи надають образові дві “рани” на щоці Діві Марії, які зробив один озброєний вояк підчас гуситських воєн. Він не витримавши сповненого жалем погляду Марії, полоснув Її іконний лик шаблею, а потім ще раз.” Улашківська ікона зовнішньо надзвичайно схожа до Белзької ікони, хоча, безперечно - мистецтвознавці зі свого пункту бачення напевно знайдуть деяку відмінність, передовсім ікони можна відрізнити тим, що Улашківська Божа Мати не має шрамів на лику.

В одному з пунктів Паспорту реставрації пам’ятки історії та культури – “Улашківська чудотворна ікона Матері Божої” представлений докладний опис цієї Богородичної ікони:

“Ікона написана на полотні, темперою. Розмір ікони 73х50 см. Ікона представляє зображення Богородиці з дитям Христом, який сидить на її лівій руці. Голови повернуті одна до одної З/4 до глядача. Права рука Христа в благословляючому жесті; в лівій руці він тримає книгу. Свобідну руку Богомати тримає перед грудьми, ніби вказує на дитя. Це характерний, поширений тип зображення Одигітрії. На Богородиці - мафорій глибокого чорного кольору, місцями про лесований прозорою синьою барвою, багато орнаментований зображеними перлами і дорогоцінними каменями. Орнамент має бароковий характер. Край має золочену кайму. Проглядається туніка на грудях і руці, темно-синього, майже чорного кольору, теж окаймована позолоченою стрічкою. Мафорій намальований так, що видно його внутрішній бік - по обидва боки обличчя, на грудях, нижче руки. Ці місця зображені червоною охрою, мають прописані лаконічні складки чорною фарбою. На Христі хітон червоно-вохристого кольору, теж орнаментований. Обличчя Христа і Богородиці видовжені, риси ликів делікатні, тонко прописані. Художник простим, майже декоративно-площинним методом досягнув глибини зображення і надзвичайно сильного психологічного ефекту сприйняття образів. Богородиця і Христос короновані. Корони намальовані чорною глибокою фарбою, багато opнaментовані дорогоцінним камінням. Німби золочені, орнаментовані схематичним зображенням променів. Навкруг німбів, золотистою і червоною охрою намальоване сіяння, яке плавно переходить в глибокий темно-коричневий фон ікони, що дає теж сильний візуальний ефект сприйняття зображених Богородиці і Христа які "світяться" з середини.”

“З повной, щирой груди пісню заспіваймо,
Улашківську Матір Божу прославляймо.
Тут Вона вславилась в храмі чудесами,
Тут істочник ласки знайдуть християни...”

Саме цією піснею, як свідчать джерела, славили Улашківську Богородицю на східно-галицькому Поділлі починаючи з другої половини ХVII століття. „Вже в часі татарських нападів Улашківська Богородиця була в великім почитанні, вважали Її прибіжищем нещасливих, охороною перед жорстокістю татарви. Великими почитателями і добродіями цієї ікони були - равська каштелянка Л. Залуська, кам’янецький суддя земський Д. Кроковський, стебницький староста Л. Лянцкоронський і канівський староста М. Потоцький.”

Прославившись незліченними чудами, Улашківська ікона Божої Матері. Грамотою від 4 жовтня 1773 року, єпископом Левом Шептицьким“ проголошена благодатною”, тобто чудотворною.

Говорячи про історію виникнення ікони Божої Матері, треба зазначити, що через скупі і дещо розбіжні історичні відомості, важко окреслити, яка з інформацій є достовірною. Найперше, це стосується самої дати повстання ікони та її перенесення до Улашківського монастиря.

На основі найстарших архівних записів Улашківського монастиря: “У 1560 році до містечка Улашківці прибула на постійне проживання побожна родина Симеона і Катерини Раціборських – Добруцьких (Добринських), яка невідомо звідки мала ікону Діви Марії дуже схожу до Ченстоховської, і яку в 1565 р. подарувала монастирській Улашківській церкві.” Подібне свідчення знаходимо в Календарі “Місіонар” з 1900 р., де також зазначено, що даровизна відбулась у 1565 р. в день Різдва Пречистої Діви. Та інше: “Чудотворний образ Пречистої Діви від непам’ятних літ був власністю родини Добруцьких, і уділив їй багато ласк в потребах. В половині XVI ст. Катерина Добруцька виходячи заміж за Симеона Раціборського, випросила у батьків цю родинну святість для себе. На новому господарстві образ почав ще більше зсилати благословення. Сам Симеон, коли в одній хворобі, вже опущений лікарями, зітхнув до Пречистої Діви в той образ, і зараз же став здоровим…” Діялось тоді багато інших чуд, про які розповіла при спеціальній комісії під присягою родина Раціборських - Добруцьких, та інші люди. Варто тут також додати запис про те, що вищезгадана родина, зворушена тими чудами, почулася недостойною довше тримати ікону в своєму домі, для того вирішила віддати її до монастирської церкви в Улашківцях. Інші записи розповідають, що ця родина признавалася і присягала, немовби щодня щось за ними ходило, неначе до вуха шепочучи: “Віддай образ Отцям Василіанам, що живуть на горі, бо такою є воля Діви Марії”. Кожної ночі, аж доки образ не віддали до монастиря, подружжя мало такі нагадування у сні: неначе насправді чоловік, зодягнений у верблюжу шкіру, ставав їм перед очима, кажучи: “Така віддавна є воля Божа, щоб цей образ у цьому монастирі василіанському перебував; віддай якнайскоріше, не спротивляйся волі Найвищого. Для того Бог тебе провадив до села Улашківців, про яке ти не знав і не чув. Віддай же образ якнайскоріше!”.

Отож, ця благородна родина звернулася до монастиря і розповіла про образ, який Катерина в батьків за допомогою різних достойних людей ледве випросила для себе, бо мама Катерини отримала його ще від своїх батьків з великим благословенням. Катерині мати наказала, щоби перед образом постійно горіла лампа, тому, що сама вона ще від своєї бабусі мала його і зберігала з великою пошаною та почитанням, діставала багато ласк у своїх потребах.

Після цієї розповіді, як розповідають архівні записи, отці порадили, щоб цей образ віддати до Господньої світлиці для більшого вшанування. Порадившись з отцем Лаврентієм Лянцкоронським, тодішнім ігуменом, у 1565 р. подружжя, зібравши зі сіл Сосулівки, Заболотівки, Росохача процесії, перенесли торжественно образ до каплиці св. Івана Хрестителя, де о. Зажецький - Чортківський декан, урочисто відспівав молитву перед чудотворним образом. По закінченні молитви з численним збором людей подружжя Раціборських власноручно перенесло образ до Церкви, віддаючи монастиреві в дарунок. Пан Раціборський сказав такі слова: “Я, що лише мав найлюбішого, найдорожчого, найгарнішого в себе, це Вам, любі і всечесні Отці, з власної доброї волі, не з жодної намови, ані для якоїсь похвали своєї, лише єдино зі спонук, що сходили на нас обох, передаю; а щоб не десь інде, тільки тут цей образ залишався, то Вам даючи, навіки дарую. Однак, за заступництвом тієї ж Непорочної Діви Марії нас обох і наших дітей поручаю і віддаю навіки, і Вас, всечесніших Отців Василіян зобов’язую пам’ятати про нас перед Богом”.

Після закінчення промови о. Л. Лянцкоронський - ігумен, урочисто приймаючи образ із рук Раціборських, у присутності о. Зажецького, Кам′янецького каноніка кафедрального о. Хожевського, що тоді вів Божественну Літургію, а також численного духовенства, як монашого так і світського кліру, при високо достойних старшинах тутешнього воєводства, та в присутності всіх людей висловив велику вдячність за цей дар, прихильність і обов’язок перед Богом, та зачитав всі чуда, що сталися за посередництвом тієї ікони.

Отже, підсумовуючи представленні відомості, можна було б ствердити, що ікона походить саме з ХVI ст., і від 1565 р. знаходиться в Улашківському монастирі. Але, як на початку зазначалось, є деякі перешкоди так твердити. Різні опрацювання та сучасні архівні документи подають теж інші дати виникнення та передання Улашківської ікони Богоматері до монастиря ЧСВВ в Улашківцях.

Наприклад, Архівна довідка ЦДІА з 1991 р. подає, що чудотворна ікона Пречистої Діви Марії була намальована невідомим художником у 1678 р., і у 1720 р. була перенесена з печерного василіанського монастиря до новозбудованої церкви. Натомість, найновіший Акт експертизи з 2005 р. стверджує, що час виконання ікони – кінець XVII ст. перед 1678 р. У Науковому збірнику “Intrepido Pastori” згадується, що вже у 1678 р. Богородичну ікону перенесено з монастирської каплиці до церкви Різдва Пречистої Діви Марії. Ще, зовсім іншу версію подає Календар Місіонаря з 1923 р., в якому даровизна чудотворної ікони родиною Добринських - Раціборських для Улашківського монастиря відбулась аж у 1765 р., що також підтверджує о. М. Ваврик ЧСВВ у своїй книзі “По Василіанських монастирях”: “Нове життя настало в улашковецькому монастирі, коли…в 1765 р. побожна родина Добринських - Раціборських подарувала йому Чудотворний Образ Богоматері. Від тепер улашковецький монастир став попри Зарваницю, найбільшим відпустовим осередком усього Поділля і головно в день Святойванівського празника…”

Отож, через так різні інформації, важко встановити, в якому саме році в Улашківському монастирі ЧСВВ появилась Богородична ікона, проте певним, є те, що ікону подарувала родина Добринських - Раціборських. Ця проблема надалі потребує глибшого, детальнішого дослідження. Поки що, найправдоподібнішою версією є записи у ще одному документі – Паспорті реставрації пам’ятки історії та культури – Улашківської чудотворної ікони Матері Божої. Цей документ у V пункті подає “Основні відомості з історії пам’ятки,” де згадує, що “у 1678 р. над печерною каплицею св. Івана Предтечі збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Пізніше церкву перенесено на верх стрімкого узбережжя, а поруч неї в 1738 р. побудували монастир, але, вже в 1740 р. вони зазнали великої руїни та пограбування. Відродження монастиря настало тоді, як побожна родина Добринських - Раціборських подарувала Улашківській церкві ікону Богородиці.”

Також, є версія, яка багато що вияснює, а передовсім ту несумісність інформацій. Василь Щурат подібно описує вище сказане, але також зазначає, що Улашківська Богородична ікона, вже перед пограбуванням у 1740 р. знаходилась в Улашківському монастирі, та славилась чудесними оздоровленнями і охороною жителів від набігів ординців. Коли у 1740 р. російські війська під командуванням генерала Мініхіна жорстоко зруйнували і пограбували монастир, то й ікона пропала, але не безслідно, можливо була кимсь викуплена і через два десятка літ знову була повернута у монастир, а саме у 1765 р. сім’єю Добринських - Раціборських.

Як в документі зазначається, датовано її, спираючись на скупі історичні відомості та технологічні і композиційні особливості написання ікони, які відповідають певному переводові. А отже, ікона Пречистої Діви Марії з Улашківців написана на лляному полотні казеїновою темперою в кінці XVII ст. і має срібно-золочені шати виконані дещо пізніше – в XVIII ст., а саме в 1774 р.

До 1867 р. чудотворна ікона перебувала в перенесеній у 1730 р. на гору церкві Благовіщення Благословенної Діви Марії. А 20 вересня 1867 р. у свято Різдва Пречистої Діви Марії відбулась посвята нової, існуючої по-сьогодні мурованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, розміщеної трохи вище від старої, куди два старших священики перенесли Богородичну ікону і помістили за головним престолом. В документах вказано, що цю ікону “Ченстоховської Божої Матері закривалося образом Благовіщення Найсвятішої Діви Марії різьбленої роботи і гарного розпису.”

В Архіві Святойванівського Улашківського монастиря ЧСВВ зберігся оригінальний ручний запис - документ з підписами улашківських монахів та печаткою з дня 3 квітня 1899 р. в якому розповідається про цікаві події пов’язані з іконою Богоматері після перенесення її до нової церкви. Наприклад, занотовано, що у той час була пригасла трохи набожність до цієї ікони серед людей, через те, що замало про неї говорилося, і мало приділялося уваги її зовнішності. Уся у поросі, брудна, обрамлена дерев’яною, вже від часу зіпсованою рамою, відходила у забуття. Аж у 1898 р., під час маївок, новий ігумен монастиря взявся настирливо за повернення слави для забутої ікони. На протязі цілого місяця, кожного дня голосив гарні проповіді про Пречисту Діву Марію та зачитував записані в Книзі історії чуда, які сталися за посередництвом Пречистої Діви Марії в цій чудотворній іконі.

Також, у тому ж році, у листопаді приїхав в Улашківці з Михайлівського монастиря о. Іван Дамаскин ЧСВВ, родом з Чехії. Порадившись з ним о. ігумен вирішив розпочати реставрацію чудотворної ікони. Самими коштами монастиря цього зробити було неможливо, тому о. Іван поїхав у свій рідний край, де зібрав кошти на реставрацію цієї ікони, і так здійснилося задумане.

Позолочення в огні коштувало до 200 злотих, а срібні камінці до корон  50 злотих. Було теж позолочено промені та хмари, за які золотник взяв 15 злотих. Раму зроблено з 6 дубових брусків, які пожертвував мешканець с. Милівці – Ксавер.

В 1946 р., як уже згадувалось у попередньому розділі, останній монах, ігумен монастиря був примушений на домагання влади залишити улашківський монастир та припинити в ньому всяку душпастирську діяльність. Церкву було зачинено, а щоб не дармувала зробили з неї склад зерна. В монастирі був сільський клуб та гуртожиток працівників Ягільницького кінного заводу. Виникла нагальна потреба забрати чудотворну ікону Пресвятої Богородиці та помістити її в безпечне місце. На початках цю ікону переховували в улашківській парафіяльній церкві, а з кінцем травня 1950 р. її перенесено до Церкви Воскресіння Христового в с. Милівцях. На цій парафії ікона перебула 10 років. В 1960 р. парафіяни с. Улашківців розпочали капітальний ремонт своєї парафіяльної каплиці Собору Пресвятої Богородиці, а зробивши його та порозумівшись з людьми с. Милівці та Лисівці торжественно перенесли ікону назад в Улашківці до парафіяльної Церкви та помістили його на почеснім місці, за головним престолом над горним сідалищем. В 1967 р. за отця-пароха Володимира Рущицького встановлено на чудотворну ікону електричне світло з гірлянд, а рік пізніше, в 1968 р. під час ремонту Церкви, було проведено теж і певну реставрацію ікони. Її очищено від плесні та пороху, а також посріблено та позолочено.

Незначну реставраційну роботу чудотворної ікони проводили ще в1985р.

Грунтовна реставрація улашківської чудотворної ікони Матері Божої, що знаходиться в монастирській Церкві Різдва Пресвятої Богородиці була розпочата в місяці липні Ювілейного 2000 р.

На прохання пароха улашківської Церкви Собору Пресвятої Богородиці о. Ігоря - Івана Лесюка, та з благословення владики ординарія Бучацької єпархії Іринея Білика майстри-реставратори також виконали у Львівській творчій виробничо-реставраційній майстерні “Юрій” дві копії улашківської чудотворної ікони Матері Божої. До цього часу ця ікона не мала жодної копії. Одна з копій урочистою процесією була передана від монастирської Церкви оо. Василіан, як дар для новозбудованої парафіяльної Церкви Собору Пресвятої Богородиці в день її урочистої посвяти – 8 січня 2001 р. Б. В цей же день з парафіяльної Церкви до монастирської повернувся образ Благовіщення, який довгий час зберігався в парафіяльній Церкві, а яким раніше закривалася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Друга копія передана в дарунок для новозбудованого кафедрального Собору Петра і Павла в м. Чорткові.

Подальшу реставрацію ікони Богородиці проведено реставратором-художником Віктором Гануляком в Українському регіональному спеціалізованому науково-реставраційному центрі у Львові протягом 10. 09. 2002 – 07. 04. 2003 рр. На основі реставрації Міністерство культури України видало Паспорт реставрації пам’ятки історії та культури – “Улашківська чудотворна ікона Матері Божої” У Паспорті заміщено: тип пам’ятки, місце зберігання, підстава для реставрації, основні відомості з історії пам’ятки, умови зберігання, які передували реставраціям і дослідженням, стан пам’ятки при поданні на реставрацію (візуальні спостереження і дані лабораторних досліджень), та програма проведення заходів, їх обґрунтування.

Після завершення реставраційних робіт, у січні 2005 р., експертна комісія Тернопільського обласного художнього музею, провела візуальний огляд ікони Улашківської Божої Матері, обстежила поверхню образу в ультрафіолетових променях, ознайомилась з паспортом реставрації пам’ятки. Комісія встановила, що подана ікона являється автентичною образу Улашківській Пресвятій Божій Матері, а реставрація ікони проведена на належному фаховому рівні, однак втрати оригінального живопису складають 16% від загальної площі.

На відновлену чудотворну ікону було поміщено нові воти від численних жертводавців із з різних сторін України.

Чудесна ікона св. Івана Хрестителя

“Істинно кажу вам, що між народженими від
 жінок не було більшого від Івана Хрестителя”
(Мат. 11, 11)

Дещо скромніше місце в історії чудотворінь після Пресвятої Богородиці посідають інші святі та їхні ікони, а зокрема Івана Хрестителя (фото 3). Перші свідчення культу св. Івана походять ще з ІІІ-IV ст. і повязані зі святом Різдва Івана Хрестителя. На це свято проповідували св. Амбросій (+397 р.), св. Йоан Золотоустий (+407 р.), та св. Августин (+430 р.). На Заході празник Різдва св. Йоана Предтечі знаходиться в найдавнішому календарі Африканської Церкви з V ст. Вже в VІ ст. це свято було одним з найбільших, в хієрархії свят займало четверте місце після Різдва Христового, Великодня і Зіслання Святого Духа. А священослужителі мали привілей відправляти три Богослужіння у свято Різдва Івана Хрестителя: вечірню Службу, на якій славили святого як Предтечу, по опівночі –славили як Хрестителя, та в день – як пророка і мученика.

В історії людства було тільки три славні і чудесні зачаття, що їх Церква звеличує своїми богослужіннями: зачаття Пресвятої Діви Марії св. Анною, зачаття св. Івана Хрестителя св. Єлисаветою та зачаття Ісуса Христа Пресвятою Богородицею. А через чудесне зачаття Діви Марії, Івана Хрестителя та Ісуса, християнська Церква святкує тільки три, - саме їх св. народження. Це ще раз доказує, як почесне місце в рядах святих займав св. Іван Хреститель.

Чернець Чину оо. Систерсів та учитель Церкви, св. Бернард (+1153 р.) пише так: “Церква почитає смерть своїх святих, бо їхнє життя і смерть були святі. Але в св. Йоана вона святкує вже його народження, бо те народження було святе і було джерелом св. радості, і воно є якраз тим винятком, що відрізняє св. Йоана від усіх інших, яких народження не попереджали такі знаки, як попереджали народження св. Йоана”.

Отець Юліан Катрій ЧСВВ, у своїй книжці „Пізнай свій обряд”, говорить так про св. Івана Хрестителя: “Його особа поміж святими Старого Завіту особливо визначна, незвичайна і геройська. Це велетень духу, що стоїть на грані двох завітів – Старого і Нового. Він замикає пророків, а отвирає апостолів. Він не тільки пророк, але й предтеча-вістун, хреститель і мученик. Він одинокий мав ласку хрестити Того, що його інші пророки тільки пророкували і в дусі бачили.”

А св. Августин так проповідував: “Пророки, патріархи, апостоли, мученики не родилися пророками, патріархами, апостолами, мучениками, а родилися, як усі люди, і ласку Святого Духа одержали аж по своїм народженні, але св. Йоан народився як Хреститель. Він іще не народився, а вже пророкує , а тому, що ще не може пророкувати устами, то знаком виявляє свою радість. Він одержав скоріше Божого, як людського духа".

Oсобливим культом Господній Предтеча славиться у Східній Церкві. “Візантія, від першопочатків віддавала святому велику честь. Та, ще більшої сили там набрав культ св. Івана Хрестителя за часів правління Михайла ІІІ (842 – 867), коли втретє було віднайдено голову святого та поховано у монастирі св. Івана (Студіон)”. Від того часу св. Предтеча на завжди зайняв місце з лівої сторони при троні Христа, а Мати Божа з правої – на іконі Деісіс. Св. Предтеча враз із Богородицею стали найбільшими заступниками перед Господом, простягаючи руки, просять прощення провин та милосердя для людства. Про особливу набожність до св. Івана найкраще свідчать аж шість свят на його честь в церковному році: Празник зачаття, Різдва, Усікнення голови, Перше і Друге знайдення голови, Третє знайдення та Собор Предтечі. Також свідком поширеного культу св. Івана є почитання його святих мощів, посвята церков на його честь, а передовсім численна іконографія.

Найстарші зображення св. Івана Хрестителя походять з ІІІ ст. з Римських катакомб, де він був представлений в туніці та плащі. В VІ ст. вже його зображують як пророка чи пустельника в шатах з верблюжої шерсті, перев’язаної паском. А від ХІІ ст. у візантійській іконографії Предтечу малюють з крилами, і тим прирівнюють його до ангела – посланця, або без крил, а одітого в звірячу шкіру, бо як пишуть апокрифи – “самі ангели на пустині подарували св. Іванові шкіру, яка приросла до його тіла.” На Сході акцентували на зовнішній вигляд святого, зображували його дуже худим, з непідстриженим волоссям, бородою та з босими ногами. Найчастіше, зображували св. Івана Хрестителя на іконах Хрещення Ісуса в Йордані. Часто Предтеча пальцем вказує на Ісуса, і тримає звій з написом: “Це Агнець Божий”, або “Покайтеся, бо близьке Царство Небесне”. Також, св. Івана малювали як юнака, що тримає баранця на своїм рамені, або дитя в образі Пресвятої Родини.

На чудотворній Улашківській іконі св. Івана Хрестителя, св. Іван зображений у довгій туніці та плащі, перев’язаний паском і взутий в сандали. Права рука і вказівний палець святого піднесені вгору, а лівою рукою тулить до себе розгорнутий звій з написом “Покайтеся”, та одночасно тримає довгий жезл, який вгорі закінчується хрестом. Яків Креховський тлумачить жезл у руках святих, як “символ авторитету та місії уповноважених Божих посланців”, “хрест, як символ мучеництва”, а “піднесена з долонею одна рука – символ напоумлення і перестороги”. Але тут, можливо св. Предтеча також вказує умовно на Ісуса, та промовляє: “Покайтеся, бо близьке Царство Небесне”.

Нажаль, про ікону св. Івана Хрестителя з Улашковець немає майже жодних архівних записів. Як повідомив о. парох Теодозій Крецул: “колись вони були, та пропали безслідно - частина ще в трагічному 1740 р.”, про який неодноразово вже згадувалось, “а частина в комуністичні часи”. Тому, цей підрозділ виглядатиме значно меншим від попереднього.

Ікона св. Івана Хрестителя справді вимагає і заслуговує глибокого дослідження. Щодо її походження, то відомо тільки, що “принесли її з собою у 1315 р. кілька монахів, що поселилися у вапнякових печерах гори,” та, що вже тоді “ікону принесли чудотворну і старовинну”.Саме через чудотворну ікону св. Предтечі село Улашківці стало славним місцем паломництва. В Календарі Світла згадується, що “вістку про монахів - василіян та ікону св. Івана розносили по всій Європі купці. Бо ж Улашківці були містечком, що стояло на торговому шляху від Балтійського моря до Чорного, та із Сходу на Захід. Тут пізніше влаштовувалися великі ярмарки, на які збирали купців з Греції, Волощини, Туреччини, Німеччини та Чехії”.

Ще до сьогоднішніх днів збереглась скельна печера-каплиця, яку з давна називають “Святий Ян” (фото 4, 5). У ній же спочатку зберігалась чудотворна ікона св. Івана Хрестителя, при якій у 1673 р. молився майбутній польський король Ян Собєський ІІІ зі своїм військом, яке за його наказом поширило ту каплицю, яка була завбільшки 4-5 м. кв. Також, над тією каплицею, у скелі стояла колись фігура св. Івана Хрестителя, з-під якої випливала вода. Неподалік від цього місця, на старому постаменті, у 1856 р. о. Ігнатій Нагурський своїм коштом поставив кам’яний хрест. Цей хрест, хоч дещо пошкоджений, зберігся до наших днів, а неподалік, як колись - випливають потужні джерела, “жива” вода яких, як запевняють прочани, помічна на хвороби очей, тому під час відпусту до цієї води завжди велика черга людей (фото 6).

Відомо також, що “у 1775 р. перероблено шати ікони св. Івана Хрестителя, які збереглись донині, а сама ікона напевно перемальована”. У деяких опрацюваннях згадується, що чудотворна  ікона знаходилась на правому бічному  престолі в кам’яній церкві, збудованій в 1865 р. Нажаль, жодних інших відомостей про історичну долю ікони, те, де вона цілий час знаходилась, коли була перенесена з однойменної каплиці до церкви, не збереглось, в порівнянні з іконою Богородиці.

Тим не менше, відомим і певним є те, що набожність народу до Улашківської чудотворної ікони св. Івана Хрестителя була надзвичайно велика. Про це виразно свідчать відпусти монастиря на честь св. Предтечі. Найстаршим і найбільшим – восьмиденним відпустом, який славним залишився й до тепер, є відпуст у Свято Різдва св. Івана Хрестителя 7 липня. Поширив, надавши право на восьмиденний відпуст у це свято - митрополит Атаназій Шептицький у 1738 р. Також, саме в це свято, на монастирській горі відбувались колись згадані у попередньому розділі великі ярмарки, якими Улашківці прославились на цілий світ. Щодо інших відпустів на честь св. Предтечі, то був теж відпуст у свято Усікнення голови св. Івана Хрестителя, проте вже менш знаний.

На протязі кількох десятків літ більшовицької влади улашківський монастир перебував у руїні та забутті, а духовні провідники скиталися по тюрмах і таборах Сибіру. Не було тих славних відпустів на улашківській Ясній Горі. Та 1990 р. дав нове життя монастиреві. Повернулись монахи - василіяни, які з поміччю парафіян відновили монастир і церкву з руїн. Віднайшлась теж, хоч і “в плачевному стані, обпалена ікона св. Івана Хрестителя, яку в травні 1997 р. у Львові реставровано. А опісля, сяючу золотом ікону було виставлено в одній з церков міста Чорткова на місячне паломництво”. І знову, як колись десятки тисяч людей спішило помолитися у стіп св. Предтечі, отримуючи від нього численні ласки зцілення й оздоровлення душі і тіла. І тепер, щорічно в Улашківській обителі відбуваються відпусти, як у свята Богородичні так і Святойванівські, проте найбільшим, як колись залишається відпуст на Різдво св. Івана Хрестителя.

Чудотворні ікони села

“Прославлене стало село це здавна
В своїх чудотворних іконах
Пречистої Діви Марії-одна,
Івана Хрестителя-друга”.

Село Улашківці на мальовничому Поділлі, славне через свої аж дві чудотворні ікони – Богоматері та св. Івана Хрестителя. Безперечно, це дуже рідкісне явище, щоб в одному монастирі було кілька чудотворних ікон, та ще й так славних святих. Але, перед тим, як розважати про ці чудотворні ікони, важливо зазначити чим саме є ікона, на чому полягає її чудотворність.

Вшанування ікон сягає до перших століть християнства, спочатку однак на Сході, а пізніше на Заході. Сам Василій Великий твердив, що частина ікон походить власне з апостольських часів. Ікона разом з Святим Письмом, Св. Тайнами та Літургією займає важливе місце у християнському житті Східної Церкви. Ікона не служить релігії, вона є її частиною. До вшанування ікон спричинився не тільки їх зміст, але й віра в те, що ікона є місцем присутності благодаті, місцем Божих об’явлень, місцем зустрічі з святою особою. Коли, не всі вміли читати, тоді ікона промовляла до всіх. Віруючі, дивлячись на ікони бачили праобрази святих, відчували їх божественну присутність. Найперша і найбільша честь належиться Спасові та його іконам, а після цього – Пресвятій Богородиці, яка стоїть найближче до Бога Сина, а вже потім святим. Канонічне пошанування ікони поставило її після VІІ Вселенського Собору на рівні з Євангелієм.

Існує надзвичайно багато різних пояснень ікони. Отець Павло Флоренськиий подає, що ікона – це “вималюване кольорами Боже ім’я, Боже об’явлення, втілення духовного світу, це вікно до вічності і тому усі ікони є чудотворними, бо за їх посередництвом випливають незліченні ласки. Юрій Новосільський та о. Олександр Яциняк вважають, що ікона існує в сфері сакрум, яке “об’являє світло і таємницю”; “ікона, як жодне інше мистецтво сходить з неба на землю, вона свята, вказує на святість і веде до святості.” Як зазначає владика Софрон Мудрий ЧСВВ, “ікона, це не просто картина на релігійну тему, але щось значно більше і вище, є натхненним живописним богослов’ям. Вона – віронавчальна, особливо чітко стверджує догмат про дві природи, дві волі і дві енергії другої Особи Пресвятої Трійці – втіленого Бога, Господа Ісуса Христа, образ Його Пресвятої Богородиці і всіх Його святих.” Завдяки і через ікону віруючий заглиблюється в таїнства Божого Царства, розмовляє з Господом, чи Святими, бо відчуває Їх живу присутність, стає свідком чудесних Божих діянь і ласк. Майже в кожному українському домі висять на стінах ікони, чи образи прикрашені вишитими рушниками, які є хоронителями того дому, і перед якими випрошують собі ласки усі члени родини.

Але найбільшою шаною славляться чудотворні ікони, “ті, при яких, або за посередництвом яких, Бог творить чуда.” Чудо – це одна з зовнішніх рис Божого об’явлення, щось, що має могутню силу свого діяння, є надзвичайним, надприроднім явищем, створене понад правом і силою натури – Божою могутністю. Історія говорить, що ще в старожитніх часах були статуї, ікони святих, звані чудотворними. З часом їх кількість значно збільшилась, і немає країни де б їх не було. Особливо велика кількість чудотворних ікон була в Україні, приблизно 350, але в часах ворожих нападів були пограбовані і до цих пір не повернулись на свої давні місця. Передовсім, це були ікони Божої Матері, оскільки на Україні був дуже розвинутий Марійський культ, а також ікони Господні та ікони святих. Як твердить о. Іван Музичка, “Україна в почитанні ікон була вчителькою для своїх сусідніх країн, а особливо Росії.”

Повертаючись до властивої теми, тобто Улашківського монастиря ЧСВВ славного через свої чудотворні ікони Пресвятої Богородиці та св. Івана Хрестителя, треба наголосити про Їх невипадкову збіжність. Велика Божа ласка мусить діяти над Улашківцями, адже селом опікуються найбільші і найближчі Господа святі. Це найближчі посередники між Богом і людиною, найбільші святі опікуни в небі. Східна церква з особливою пошаною ставиться до цих святих, адже не вшановує земного народження жодного з інших святих, окрім народження Христа, Богородиці та св. Івана Хрестителя, і тим самим підкреслює Їхнє особливе значення.[1] Їхнє життя розпочалось в чудний спосіб і саме Вони були першими посередниками та свідками об’явлення Божої натури Христа в земськім житті. Обоє від початку були учасниками таємниці Втілення - Марія, мати Втіленого Слова, Вона родить Христа, Іван пророкує Його, та від імені цілого людства виходить до Нього на зустріч. Він Господній Предтеча, перший приготував шлях Спасителеві світу, був найбільшим святим Старого Завіту, і одночасно “порогом і брамою Нового Завіту”. Марія – “вибрана з поміж жінок,” а Іван “найбільший з народжених з жінок”.

Природним спорідненням і молитовною суголосністю,

Ви заодно-Мати всіх Царя і божественний Предтече...

Те, що саме Марія та св. Іван Хреститель стоять найближче Господа, бачимо на іконі Деісіс, або інакше Моління, а також на деяких поширених іконах Страшного суду і Зшестя Христа в пекло. На іконі Деісіс, “Христос є тим, що об’єднує в собі правду Старого і Нового Завітів; в Христі єднаються милосердя, символом якого є Богородиця та правда, яку виражає особа Івана Хрестителя.” Своє походження ікона виводить з літургійного поминання. Адже, під час Божественної Літургії священик з великого хору святих у канонах споминає лише або найперше Пресвяту Богородицю та св. Івана Предтечу, тим самим вирізняючи Їх. А відмовляючи проскомидію, священик бере просфори: першу - на спомин Христа, другу – на спомин Пресвятої Богородиці і кладе її по правому боці святого хліба, проказуючи пророчі слова псалма Давида:” Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені, одягнена, прикрашена”, а так бере третю просфору на спомин Івана Хрестителя і кладе ліворуч.

Саме так, як на іконі Деісіс, у монастирській улашківській церкві розміщені: з правої сторони - Пресвята Богородиця, а з лівої – св. Іван Предтеча у чудотворних іконах. І хоч. на іконах святі зображені цілковито інакше, як на іконі Деісіс, і самі творять цілковито осібні дві ікони – Одигітрії та Івана Предтечі зі звоєм, проте вже сама наявність саме цих святих, та ще й розміщених в спосіб, який пригадує ідею ікони Деісіс, спонукає до роздумів про невипадковий збіг прибуття згаданих ікон в одне місце. Докладніше про улашківські ікони - у наступних підрозділах.

Улашківські святі в поезії

Пісня про Найсвятішу Діву Марію в тутешньому образі ласками відомої.

Тисяч сімсотого тридесят первого
Року так зачала в іконі сей
О Діва, Мати Бога Жива, чудеса многа творити.

Сия би каждому в Раціборскіх дому
Були увіренная, зачала плакати, слези проливати
Через девять день, Ласкавая

В том з стіни на столі, стала, як на престолі
Во небесной славі Лямпу низ спустила,
би у ног світила, яко луна Чистой Діві.

Что гди зобачили й присягами ствердили
Мислят где Ю дати Йоан Креститель,
сей тайни явитель, во сні Шимону дав знати

Аби воведенна, чудес дополненна
До Улашковского монастеру била
Где би всім точила струя милости Своєя.

На що ізволили, другії мислили
Як матер видати, гди тут всіх рятуєт
Темним взрок даруєт недуги сія ісціляєт

Для чого виділи, як слези точили
Людіє з той веси з котрой провадили
І ту осадили небес вищую Царицу.

А так Богом данна Пречистая Панна
В тутешній святині, щоден дари даєт
Больних ізціляєт.

Ту хромі ходят, больни ся возводят
Вітром нарушенни цільби одбирают
Темни прозирают, скорбних ісполняєт радости.

В повітрі заразі, чумі і проказі
Ту всіх приходящих, здравих заховалась
Гди їм жити далась, мати живот дающаго

І гди юж родина, мати отец сина
Мертва опустили, як ся до тя вдали
Жива в руки взяли іменем звана Лаврентія

Которий з своїми сестрами родними
Марійо і Аполонійо юж мертви прибрали
До гробу одану чрез тя мати оживлену

Надто всі визнают, як ся проганяют нечистії духи
З Половец друченни
Три місяц мученни, Тобою Діво спасенни

О тем где витаєт к Тебі притикаєт
Усердно, о Мати мольби наша прийми
Рат і меч одіми повітря глада борони.

А так Отец з Сином в Божестві єдином
Со Духом Святим, будет похваленну
Чрез тя умоленну, о прибіхших под Твой покров.

Вірш

Чудове містечко, райочок земний
Милуюча око природа,
Поглянеш навкруг і аж серце щемить
Із радості й вдячності Богу.

Гористі ліси довкруги розтяглись,
Серет, мов та змійка хлюпоче і вється,
В долині в садах потонуло село,
Що славним іменням Улашківці зветься.

Під лісом стрімка та висока гора,
Що вкрита хрестами – то Хресна Дорога.
На самій горі стоїть Церква свята
Оо. Василян монастир там чудовий.

Прославлене стало село це здавна
В своїх чудотворних  іконах
Пречистої Діви Марії – одна,
Івана Хрестителя – друга.

Багато людей сюди лине завжди
Несуть свої журби і біди
В покорі сердець припадають до стіп
“Маріє, рятуй нас негідних”.

Хреститель Господній Предтеча Іван
“Покайтеся” – всіх закликає,
Зготуйте дорогу для Спаса Христа
До Ваших сердець Він бажає.

Хто голос цей вчує і заклик прийме
У сповіді душу очистить
Той ласк тут багато святих осягне
І спокій душі тут одержить.

Спішімо і ми до ікон цих святих
З розкаяним, щирим серденьком
Маріє, прийми нас, ми діти Твої
Своїм омофором покрий нас, о Ненько.

Пісня про св. Івана Хрестителя знаного з ласк в тутешній скелі

Ніст од віка человіка больша над Івана
Крестителя Спасителя, Пророка Предтечу.

Предреченна, об′явленна словем Архангела
Чтож нового? Чудесного? В нем зрим сіє?

Отец время, мати бремя іждивши в неплоди
Сей зачати уже святи внутр взиграя світ виділ

Нарожденну, оглашенну, з чудес во всіх странах
Отец просит глос возносит ісполнь Йоана славит

Что се ново? Отца Слово? Йоан ім′я єго?
Єже в роді ніст сей в воді крестит Пречиста Агнца.

Смирен ділом і прост тілом Предтеча Ісуса
Поучаєт, главу даєт ко усікновенню

Что внимало аби дало небо честь Йоану
Перву в себі, а в потребі мирови Йоана.

Сего ради всія гради к Улашківцям приходят
Же не в малі чудес в скалі Йоана дознают.

Где люд темни прокаженни з болем то визнаєт
Же введенну ту збавленну з ласк в сей іконі Єго

В сей святині уже нині больш пятсот літ числстся
Як дознают одбирают цільби приходящиї.

Убо слава, честь і хвала Богу в Тройци да будет
З Йоана же єст дана всім нам помощ і сила.