Щоб добре приготуватися до Таїнства Покаяння, християнин має
а) усвідомити свої гріхи;
б) розкаятись у них;
в) постановити більше їх не повторювати.
А) Усвідомити свої гріхи. Бажання сповідатися – це бажання покинути грішне життя. Отож, тепер, коли є намір змінити своє життя, слід критично переглянути свої думки, слова та вчинки, щоб з’ясувати, що саме потрібно змінювати.
Для цього потрібно зіставити закон Божий з власним життям, аби побачити, в чому вони розходяться. Щоб нічого не залишилося поза увагою, варто дотримуватися якоїсь послідовности. Можна переглянути всі свої обов’язки щодо Бога, ближнього та самого себе, а потім під цим кутом зору оцінити своє життя. Або ж можна переглянути одну за одною десять Божих заповідей та блаженства, оцінивши, чи відповідає їм наше життя. Також варто скористатися деякими оповідями із Нового Завіту, в яких описано дух християнського життя, а саме 5-7 глави Євангеліє від Матея, в яких Спаситель розповідає про закон християнського життя; 12-15 глави Послання до римлян, 4-6 глави Послання до ефесян, у яких апостол Павло коротко описує діла, до яких зобов’язаний християнин.
Унаслідок такого перегляду власного життя виявимо багато недобрих учинків, слів, думок, почуттів та бажань, яких слід уникати, а також багато добрих справ, які ми не вчинили. Слід пам’ятати, що іспит сумління може бути безрезультатним, якщо християнин аналізує свої вчинки поверхнево.
Б) Розкаятися за скоєне. Пізнавши свою гріховність потрібно розбудити в собі почуття щирого жалю за кожен вчинений гріх. Часто непросто щиро розкаятись, оскільки хистка людська природа постійно вишукує собі різні виправдання: «Я вчинив це через свою неміч, темперамент, через збіг обставин, під впливом». Не варто прислухатись до цих нашіптувань, тому що згоди на гріх ніхто ніколи не може домогтися – це завжди справа людської волі. Тільки-но людина у своєму серці визнає, що в усіх вчинених гріхах винна вона сама, у ній почне народжуватися почуття розкаяння. Це той момент, коли каяника інколи може охопити розпач. Мета цього почуття жалю не в тому, щоб довести людину до розпачу, а щоб через знищення старого, збудувати нове.
В) Постанова виправитися. Цим новим є надія на те, що все ще можна виправити. Здавалось би, що від почуття жалю за гріхи – пряма дорога до обіцянки перемінитись. Однак той, хто дає таку обіцянку, має бути впевнений у двох речах: по-перше, що його гріхи можуть бути прощені, по-друге, що він може отримати силу виконати обіцянку. Отож, перш ніж давати обіцянку, людина має воскресити в собі віру в те, що гріхи усіх людей, а отже і її, прибиті до хреста смертю Спасителя. Далі потрібно розбудити в собі міцну впевненість, що у Таїнствах Покаяння та Євхаристії, їй буде дана сила для виконання обіцянки навернутися. Ця впевненість зродить у людині готовність з Божою поміччю працювати над своїм внутрішнім наверненням.
Чин Сповіді
Сповідь відбувається перед священиком, який є свідком каяття грішника і посередником Божого прощення: «Знай, чадо, що Сам Христос, наш Спаситель, Який знає всі сокровенні тайни людських сердець, є невидимо присутній, приймаючи твою сповідь. Тому не скривай від мене, чи зі стиду чи з боязні, нічого з твоїх прогрішень… Пильнуй, аби, прийшовши до цілителя, ти не пішов незціленим» (Требник, Чин Сповіді, Львів 1761, 91-92). Священик водночас допомагає каяникові пізнати його духовний стан, утверджує його віру в Боже прощення, дає духовні поради, визначає відповідний духовний лік (покуту) і розрішає. Щодо почутого у Сповіді священик зобов’язаний дотримуватися повної таємниці навіть після смерті каяника.
До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами. Праведний митрополит Андрей навчає: «До доброї святої Сповіді треба, може, й довше приготовлятись. Перед святою Сповіддю треба ревною й покірною молитвою випросити собі дар покаяння, дар сердечних сліз, а, може, й треба постити, бо знаєте, що Ісус Христос сказав: «Той рід не виходить інакше, тільки постом і молитвою». Є гріхи, що їх не можна з душі вигнати без посту, без молитви» (Митрополит Андрей, Пастирське послання до тих, що на Пасху не сповідалися (15 жовтня 1935)). Важливими умовами Сповіді є щире розкаяння, бажання змінити своє життя (скруха за гріхи і рішення виправитися). Молитовник «Прийдіте, поклонімся» (с. 128) наводить п’ять умов, необхідних для того, щоб сповідь була доброю:
- Іспит совісти
- Скруха за гріхи
- Рішення виправитися
- Сповідування гріхів у чині Сповіді
- Виконання покути (епітимії), яку визначив сповідник.
Щире розкаяння – це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха як відвернення від Бога та відкинення Його любові. Важливою умовою сповіді є також примирення з ближніми: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди помирися перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт 5, 23-24).
Приступаючи до Сповіді, каяник приймає від священика благословення на Сповідь, роблячи при цьому на собі знак святого хреста. Відтак щиро ісповідує всі свої гріхи, вчинені від часу останньої Сповіді. Тоді приймає повчання сповідника, накладену покуту (епітимію) й розрішення гріхів. Епітимія – це аскетична вправа в чеснотах, протилежних вчиненим гріхам, метою якої є викорінення навички до гріха та виправлення його наслідків.
Якщо людина, прийшовши до Сповіді, не бажає покаятися, відмовляється виправити заподіяну гріхом шкоду, то вона стає через це неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні. Хто в Сповіді приховує гріхи, той залишається незціленим і чинить гріх святотатства. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Господа Бога і чинить великий гріх.
На думку духовних отців, якщо людина рідко сповідається, то втрачає здатність розрізняти добро і зло, що негативно відбивається на всьому її житті. Часта Сповідь чинить людину духовно здоровою, здатною протистояти спокусам і збільшує її сили в духовній боротьбі. Доброю нагодою для Сповіді є церковні пости, під час яких, за церковним звичаєм, уся сім’я – родина приступає до Таїнства Покаяння (Сповіді).
о. Мирослав Думич , доктор літургійного богослов’я