Святе Таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новохрещений, що народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До Таїнства Євхаристії приступають протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новохрещеного (Див. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, 6 січня 1996 р. Б, с. 51).

У Святому Письмі Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Ів 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життя вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів 6, 54).

Хліб – це щоденна пожива кожної людини. У єврейському народі розділити з кимось хліб – означало поділитись своїм життям, це був особливий знак шанобливого ставлення до особи, з якою, крім трапези, виявлялася готовність розділити всі труднощі життя. Христос ламає і роздає хліб і вино своїм учням, однак це вже не проста трапеза, а Божественна гостина, яку сам Бог готує для спасіння свого народу.

Хліб і вино (тілесна пожива) єднаються з тілом, підтримують наше життя, сприяють росту, долають утому і слабкість, дарують силу, справляють тілу приємність, впливають і на дух (у здоровому тілі – здоровий дух).

Святе Причастя найтісніше єднає нас із Христом. У Святому Причасті Христос робить людину Своєю обручницею. Євхаристія є продовженням воплочення: через нього Христос поєднався з усім людством, а через Святе Причастя єднається з кожною людиною зокрема. Святі Отці раз у раз наголошують на цьому: «Хто часто приймає Христа, ніби перетворюється в Нього» (бл. Августин); «Наше тіло ніби стає Його Тілом, а наша кров – Його кров’ю» (св. Кипріян).

В УГКЦ під впливом латинських звичаїв довший час забороняли причащати немовлят, однак тепер новий ККСЦ вказує що: «сакраментальне таїнство спасення завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, і тому Пресвята Євхаристія повинна уділятися після хрещення якнайскоріше…» (Кодекс канонів Східних Церков, к. 697). Євхаристія – це хліб життя, і дітей треба постійно ним годувати від того часу, щоб вони духовно зростали (Інструкція…,с. 48).

Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» (§ 408) чітко підкреслює, що три Таїнства християнського втаємничення – Хрещення, Миропомазання і Євхаристія – звершуються разом: «Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа і Причастя Тіла і Крові Христових у спільноті Церкви. Як людина після народження починає дихати та їсти, щоб могти жити, так і охрещений, народжений до нового життя в хрещальній купелі, починає дихати Святим Духом і живитися Святим Причастям, аби зростати у Христі».

Молитва Миропомазання, яку священик промовляє в часі цього Святого Таїнства, також передбачає подавання дитині Причастя після Хрещення і Миропомазання: «…Сам, Владико, всіх царю добросердний, даруй йому (або їй) і печать дару святого і всесильного і поклоняє мого Твого Духа і причастя святого тіла і чесної крови Христа Твого…» (Требник УГКЦ, Львів 2001).

            Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся з 31 серпня по 6 вересня 2015 року в місті Івано-Франківськ, затвердив Інструкцію щодо причастя немовлят і дітей в УГКЦ.

Серед постанов потрібно виділити:

- дитину, аж поки вона не буде здатна споживати тверду їжу, слід причащати лише Кров’ю Господньою;

 - вино повинно бути чисте виноградне без додатків, приємного запаху і смаку, не прокислим;

- якщо дитина не хоче приймати Святе Причастя (вередує, плаче), не слід причащати її насильно;

- малих дітей (до п’яти років) батьки зазвичай приносять до Причастя на руках або ведуть за руку;

- старші діти підходять до Причастя самі, склавши руки навхрест (права рука зверху).

о.  Мирослав Думич , доктор літургійного богослов’я