«Пророче і предтече пришестя Христового,

достойно звеличати тебе не в силі ми,

що з любов’ю тебе почитаємо,

бо неплідність матері

і отча безгласність розрішилися

славним і чесним твоїм різдвом –

і воплочення Сина Божого світу проповідується»

(тропар свята)

          Іван Хреститель (Іван Предтеча, Йоан Хреститель, Йоан Предтеча, Іоан Предтеча, Іоан Хреститель; євр. Йоханан бар Зехар’я – «син Захарії»; грец. Іоннес о Баптистес – «Іван Хреститель») – найбільший святий після Діви Марії. Про нього Ісус Христос казав: «Серед народжених жонами не поставав, більший від Івана Хрестителя» (Лк 7, 28). Іван Хреститель прославляється Церквою, як «янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас».

          Про народження Івана Хрестителя відомо лише із Євангелія від Луки. Батьки Івана Предтечі – Захарія і Єлисавета – жили, як свідчить передання, в Карем, або, як нині називають, Ейн Карем (джерело виноградної гори), поблизу Єрусалиму, в часи Ірода, царя юдейського, першого царя-іноплемінника, якого римляни поставили на царство юдейське замість династії Макавеїв. Походили вони із благородного священичого роду – Захарія був із коліна Авії, який, відповідно до черги, служив при храмі, а Єлисавета мала своїм родоначальником першого первосвященика Аарона. «Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно» (Лк 1, 6). Однак Господь не дав їм однієї радості: у них не було дітей. Вони часто і гаряче молилися, але молитва їх залишалась не вислуханою;  доживши до глибокої старости, уже й втратили надію.

          Під час черги служіння Захарії у Єрусалимському храмі йому випала служба жертвувати кадила на вівтарі, що відбувалось два рази в день (за жеребом визначались різні завдання священників у святині). Вівтар кадила знаходився у «святилищі», куди мали входити тільки священики. Архангел Гавриїл був посланий Богом сповістити йому про народження сина. Архангел став поруч кадильного жертовника і сказав: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета  сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван» (Лк 1, 13). Ім’я Іван тоді означало – «Ягве був милостивий». Захарія не повірив ангелові і за це був покараний німотою, аж до того дня поки це не здійснилось.

          І от у благочестивого подружжя, до похилої старості позбавленого розради мати дітей, нарешті народжується  син, якого вони випросили у молитвах. На восьмий день, як приписував закон, треба було обрізувати новонародженого та дати йому ім’я. Над іменем вийшла суперечка. Як правило давали ім’я діда, щоб продовжити родову ознаку. Однак зважаючи на похилий вік батька, хотіли назвати новонародженого його ім’ям – Захарія. Тільки Єлисавета не ногоджувалась. Хотіла назвати Іван і знала чому. Постанову матері могла змінити тльки постанова батька. Німий Захарія попросив воскову табличку: «Попросивши ж табличку, написав він слова: Іван імення йому. І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв’язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога!» (Лк 1, 63-64). Захарія заговорив і благословив Бога і знак доказу і очищення його, даний ангелом, виконав своє завдання.

          Вістка про дивне різдво Івана, переходячи із уст в уста, швидко рознеслась по цілій Юдеї. Усі, що чули про це, з зачудованням і страхом говорили про Івана: «Що воно з того хлоп’яти буде?» (Лк 1, 66). І мимоволі приходили думки про те, що надходить час, коли мають сповнитися старозавітні пророцтва, і що належить каятися і готуватися прийняти Того, якого чекали впродовж стількох століть.

          «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві» (Лк 1, 80). Уся історія дитинства і юності святого Івана  міститься у цих коротких, але повних глибокого змісту словах євангелиста. Властиво саме вбивство віфлеємських дітей, яке вчинив Ірод, мало б уже спонукати батьків дитини сховати її в пустелі, але були інші, вищі, причини, через які великий Христовий Предтеча переховувався і перебував у пустелі до тридцятого року життя (у цьому віці щойно виступали юдейські вчителі). Він мав сповістити упалому народові великі речі і приготувати його до приходу Месії, тому Дух Святий вибрав його з натовпу, де було так багато зіпсуття; він мав сміливо виявляти хиби юдеїв, нікого не боятись, тому й не мав його ніхто знати, подібно, як він нікого не мав знати, а явитися мав як ангел з неба.

          Про смерть батька Івана – Захарію повідомляє євангелист Матей, що він був замордований «між храмом і жертівником» (Мт 23, 35).  

Пам'ять про Івана Хрестителя займає у східній літургійній традиції особливе місце. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення.

          Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Він вказував на Спасителя і хрестить Його в ріці Йордан. Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість. Його життя – це безперервна жертва. За Христа і христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть.

          На честь Івана Хрестителя освячено незліченну кількість святинь, події з життя святого також представлено в іконописі. Перші свідчення культу св. Івана походять з ІІІ – IV ст. і пов’язані зі святом Різдва Івана Хрестителя. На це свято проповідували св. Амвросій (+397), св. Іван Золотоустий (+407), та бл. Августин (+430). На Заході празник Різдва св. Івана Предтечі знаходиться в найдавнішому календарі Африканської Церкви з V ст. Вже в VI ст. це свято було одним з найбільших, в ієрархії свят займало четверте місце після Воскресіння ГНІХ, Різдва Христового і Зіслання Святого Духа. А священнослужителі мали привілей відправляти три богослужіння у свято Різдва Івана Хрестителя: вечірню службу, на якій славили святого як Предтечу, по опівночі – славили як Хрестителя, та в день – як пророка і мученика.

          Отець Юліан Катрій ЧСВВ, у своїй книжці «Пізнай свій обряд», говорить так про св. Івана Хрестителя: «Його особа поміж святими Старого Завіту особливо визначна, незвичайна і геройська. Це велетень духу, що стоїть на грані двох завітів – Старого і Нового. Він замикає пророків, а отирає апостолів. Він не тільки пророк, але й предтеча-вістун, хреститель і мученик. Він одинокий мав ласку хрестити Того, що його інші пророки тільки пророкували і в дусі бачили».

          Особливим культом Господній Предтеча славиться у Східній Церкві. «Візантія, від першопочатків віддавала святому велику честь. Та, ще більшої сили там набрав культ св. Івана Хрестителя за часів правління Михайла ІІІ (842-867), коли втретє було віднайдено голову святого та поховано у монастирі св. Івана (Студіон)».

          Від того часу св. Предтеча на завжди зайняв місце з лівої сторони при троні Христа, а Мати Божа з правої – на іконі Деісіс. Св. Предтеча враз із Богородицею стали найбільшими заступниками перед Господом, простягаючи руки, просять прощення провин та милосердя для людства. Також свідком поширеного культу св. Івана є почитання його святих мощів, посвята церков на його честь, а передовсім численна іконографія. Найстарші зображення св. Івана Хрестителя походять з ІІІ ст. з Римських катакомб, де він був представлений в туніці та плащі. В VI ст. вже його зображують як пророка чи пустельника в шатах з верблюжої шерсті, перев’язаної паском. А від ХІІ ст. у візантійській іконографії Предтечу малюють з крилами, і тим прирівнюють його до ангела – посланця, або без крил, а одітого в звірячу шкіру, бо як пишуть апокрифи – «самі ангели на пустині подарували св. Іванові шкіру, яка приросла до його тіла». На Сході акцентували на зовнішній вигляд святого, зображували його дуже худим, з непідстриженим волоссям, бородою та з босими ногами. Найчастіше, зображували св. Івана Хрестителя на іконах Хрещення Ісуса в Йордані.

          Часто Предтеча пальцем вказує на Ісуса, і тримає звій з написом: «Це Агнець Божий», або «Покайтесь, бо близьке Царство Небесне». На чудотворній Улашківській іконі св. Іван Хрестителя, св. Іван зображений у довгій туніці та плащі, перев’язаний паском і взутий в сандали. Права рука і вказівний палець святого піднесені вгору, а лівою рукою тулить до себе розгорнутий звій з написом «Покайтеся», та одночасно тримає довгий жезл, який вгорі закінчується хрестом. Яків Креховецький тлумачить жезл у руках святих, як «символ авторитету та місії уповноважених Божих посланців», «хрест, як символ мучеництва», а «піднесена з долонею одна рука – символ напоумлення і перестороги».

          Різдво св. Івана Хрестителя співпадає зі святом Івана Купала, яке відзначалося у дохристиянські часи. Урізні часи Церква намагалася побороти язичницькі традиції у святкуванні Різдва Івана Хрестителя. Варто розмежувати церковне свято від язичницьких традицій: розваги з вогнем, перевдягання, пісні і танці, які церква забороняє в часі посту (Петрівка).

          У свято Різдва Івана Хрестителя – за заступництвом цього святого Господнього Предтечі – просімо у всемогутнього й премилосердного Бога, щоб Він обдарував усіх нас тими необхідними ласками, які потребуємо для очищення, освячення і спасіння наших безсмертних душ.             

підготував о. д-р Мирослав Думич