«Оце ти одужав – не гріши ж більше,
аби що гірше тобі не сталося»
(Ів. 5, 14).

Дорогі у Христі! Сьогоднішнє святе Євангеліє розповідає нам про чудесне оздоровлення хворого розслабленого (паралізованого), який 38 років страждав у своїй страшній недузі. Чуємо, що він лежав біля чудесної купальні – басейну, що знаходився за мурами міста, названий Ветесда або Ветцада (Дім милосердя), з величезною кількістю води, призначеної для різних потреб у храмі, що стояв поряд. Тут завжди був великий потік людей і збиралися численні хворі. Серед народу існувало повір’я, що ангел Господній сходив час від часу й заколочував воду; і хто встиг першим зануритися по тому, як вода зрушувалася, одужував, незважаючи на те, якою була його хвороба . Дотепер на стінах цього басейну збереглися поганські написи – подяки богам за зцілення.

Тут була і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогони хворих – важке, страшне місце. І, напевно, багато хто старався оминути його. Було там і п’ять притворів, глибоко вритих у землю; до них вели сходи в кілька поверхів і усюди лежали смердячі, скорчені хворі, видаючи стогони.

Серед цього люду перебуває наш паралітик, який страждає від наслідків своєї хвороби, але ще більше від покинення і самотності, про що відкрито заявляє: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо, коли я туди приходжу, інший передо мною сходить» (Ів, 5, 7). Не знаходиться нікого ні серед здорових, а тим більше серед хворих, тому що кожен думає про себе самого – аби першим дістатися до води. На що сподівався цей немічний? Чого він чекав? Хто не бажав би отримати зцілення після скількох років страждань?

Чоловіка, якого євангелист залишає без імені, ідентифіковано лише довгим періодом хвороби. Однак несподівано, коли Ісус звертається до нього: «Бажаєш одужати?», він стає кимось. Для хворого єдиним спасенним елементом є вода, а інший залишається лише знаряддям, завдяки якому він зможе увійти в купіль. Це вода має значення, каже паралітик, вода, яка щойно зрушилася. Але Ісус допомагає йому зрозуміти, що це не вода має значення, а сила слова та віри. Це потужне слово, творче слово, Боже слово, яке пролунало на початку світу. Так, як Слово з 1-шого розділу книги Буття дало початок життю, так і тепер те саме Слово повертає схиленому додолу хворобою життю його первісну силу.

Ось хворий чує голос Христа Спасителя, що звертається до нього. І голос каже йому: «Устань, візьми ложе твоє й ходи!» (Ів. 5, 8). А він, наче уві сні, почав підніматися. До рук знову повернулося життя і ноги знову почали все відчувати. Господь його зцілив. 38 років немочі перемінюються на особливий Божий дар для розслабленого, який самостійно не був здатний дійти до купальні, раптом був відвіданий сами Божим Сином, прощений та покликаний до спасіння.

Часто чуємо або й самі кажемо: «Доки людина здорова – все гаразд». Зазвичай люди за найбільше нещастя, найбільше зло вважають хворобу. Тому й жаліють того, кого хвороба прикує надовго до ліжка. В сьогоднішній євангельській розповіді чуємо слова Христа: «Оце ти одужав – не гріши ж більше, аби що гірше тобі не сталося» (Ів. 5, 14). Зі слів Христа випливає, що саме гріх є причиною нещастя, недуг у світі.

Але у нас є правдивий лікар душ і тіл – Ісус Христос. Він для нас стає живим джерелом води зцілення. Ми, християни, маємо цілющу купіль – Слово Боже, невичерпне джерело життя, святе Євангеліє, Святе Письмо, де уміщено все, що потрібне для життя. Наше джерело – свята чаша, до якої ми підходимо, молитва, наше життя в Церкві; це джерело оживлюється не раз у рік, а завжди. Кожен може приступити до нього у будь-який час. Лише торкнися, лише забажай, лише припади до Господа – і ти відчуєш цілющу силу.

Христос прийшов у світ, аби зцілити й спасти людину, щоб відновити втрачену людиною цілісність. Христос – лікар душ і тіл людських – під час Свого земного життя відпускав гріхи та зціляв хворих, а після вознесіння силою Святого Духа чинить це й далі через Свою Церкву у святих таїнствах Покаяння та Єлеопомазання (таїнства християнського зцілення).

Ось роздуми відомого вченого Ісаака Ньютона про Ісуса Христа:

«Будучи дитиною, Він збентежив царя, хлопчиною – здивував законовчителів, чоловіком – потряс усім народом та основами Римської імперії. Не написав жодної книги, та якби все поодинці записати про Нього, то і самий світ не вмістив би написаних книг (Ів. 21, 25). Не склав жодної пісні, але Своєю рощаючою любов’ю навчив співати мільйони людей. Не заснував релігійної школи ані наукового інституту, ані семінарії, проте жоден заклад не може похвалитися такою кількістю учнів, як Він. Не відкрив Свого кабінету лікаря, але зцілив більше хворих душ, як тисячі лікарів – хворих тіл. Панував над законами природи, ходив по воді, втихомирював бурю, п’ятьма хлібами нагодував п’ять тисяч чоловіків, зціляв словом, воскрешав мертвих. Вороги не могли перемогти Його, ані сатана – знищити, ані гріб – втримати.

Усе переміг, не командуючи жодною армією, не завоював ані клаптика землі, а все ж таки ніякий вождь не мав стільки добровольців, як Він. Силою Своєї любові, посланням Євангелія перетворив світ. Знані завойовники, полководці, політики при прийшли і відійшли, всіх розчарували, але Він – ніколи й нікого. Всі люди згрішили, але Він Єдиний – Святий, вічний, досконалий, найкращий між людськими синами. І цей Ісус – наш Спаситель світу, мій і твій Спаситель і заступник перед Богом-Отцем. Схилися лише перед Ним, проголоси Його Царем свого життя. Вибери собі Ісуса в друзі, бо ніхто з людей не є таким сильним, справедливим, вірним і люблячим, як Він».

Слушну думку на цю неділю подає нам протоієрей Олександр Мень: «Коли роки згорблюють спину, коли розлуки, образи, кривди, розчарування – все те, що замулює наше життя, - лягає, як камінь на душу, коли нас точить горе, і відчай, і порожня сірість життя, коли ми справді схожі на небіжчиків, на паралітиків, на невиліковно хворих, згадайте, що ми маємо єдине ім’я – ім’я Ісуса, що нас піднімає, зцілює, оживляє» .