Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 19-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 6, 31-36)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 19-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 6, 31-36) Друк e-mail

«Бо я бажаю милости,
а не жертви»
(Ос. 6, 6)

Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри, твердження нашого Господа: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36) – це одне з найсміливіших тверджень Ісуса. Те, що Бог Отець був милосердним, юдейський народ знав; однак складно собі уявити, що людські створіння можуть стати в цьому такими, як Він.

Слово misericordia, тобто милосердя, походить від латинських miser (бідність, потреба) і cor/cordis (серце). Означає воно серце, солідарне з тими, хто є в потребі. Фактично від початку й до кінця Бог об’являє свою чуйність до людської біди, а людина, своєю чергою, має виявити милосердя до свого ближнього, наслідуючи Бога – Господа милосердя (пор. Муд. 9,1), бо Він – «Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя» (пор. 2 Кор. 1, 3).
Святе Письмо – це дзеркало, в якому милосердя відображається в реальних подіях. На сторінках Біблії конкретність милосердя стає видимою, досяжною перш ніж сягне виміру почуттів. Псалмопівець не перестає взивати: «Помилуй мене, Господи; зглянься і змилосердься наді мною» (пор. 4, 2; 6, 3; 9, 14; 50, 1 та ін.). Водночас він повторює слова вдячності: «Хваліте Господа, бо добрий, бо милість Його повіки» (пор. Пс. 107, 1).
У Старому Завіті слово милосердя поступово стає технічним терміном на позначення вчинків доброчинності, званих милостинею, особливо щодо бідних (пор. Прип. 21, 26; Втор. 4, 24; Сир. 7, 10; 17, 22); милосердя з’являється і в Новому Завіті: Мт. 6, 2; Ді. 9, 36; 10, 2; 24, 17.
«Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Це, згідно з Євангелієм від св. Матея, основна умова, щоб увійти до Небесного Царства: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (5, 7). Промовляючи це, Ісус, покликається на пророка Осію 6, 6: «Бо я бажаю милости, а не жертви».
У половині ІІ століття поет Єрма перелічує двадцять «діл добра», які виражають відносини з убогими, а християнин покликаний до них: «Служити вдовам, допомагати сиротам і нужденним, визволяти рабів Божих із небезпеки, бути гостинним, нікому не перечити, бути мирним, вважати себе нижчим від усіх людей, шанувати старших, прагнути справедливості, зберігати братерство, зносити образи, бути терпеливим, не мати злопам’ятства, втішати скорботних душею; тих хто спокусився і відійшов від віри, не відкидати, а повертати й заохочувати; тих хто згрішив, напоумлювати; не гнобити боржників та убогих» (Пастир Єрми, Заповідь 8).
Папа Франциск написав у буллі Обличчя милосердя (Misericordiae vultus, 6): «Милосердя Боже є не абстрактною ідеєю, а конкретною реальністю, в якій Він об’являє свою любов як любов батька і матері, котрі глибоко турбуються про своє дитя». Ісус ототожнив себе з голодним, спраглим, обдертим, чужинцем, хворим і ув’язненим, з підозрюваним, із засмученим, котрий потребує допомоги й утіхи, щоб у нього не розвинувся невротичний розлад. Водночас Він закликає пробачати й робити конкретні добрі вчинки, виявляти терплячість і свою близькість до кожного, хто цього потребує.
«Велика ріка милосердя» ніколи не висихає , бо постійно натрапляє на тих, хто безпосередньо свідчить милосердя у щоденному житті. Спостерігаємо незвичайне дійство, особливо в час великих суспільних чи економічних труднощів або наслідків природних катаклізмів, воєн, тощо. Зусилля солідарності долають кордони мов, рас, релігій, громадянства. Відкриває почуття, яке єднає чоловіків і жінок тільки з огляду на їхню приналежність до людства, до великої християнської спільноти.
Скільки ж ситуацій непевності й страждання у нинішньому світі! Скільки ран на тілі багатьох, у котрих більше немає голосу, бо їхній крик ослаб і згас через байдужість багатих. Завданням християн – зцілювати ці рани, змащувати їх оливою втішання, перев’язувати їх милосердям і лікувати їх із солідарністю й належною увагою.
Розплющмо наші очі й побачмо біду світу, рани братів і сестер, позбавлених гідності. Простягнімо їм руки, підтримаймо їх, щоб вони відчули тепло нашої присутності, нашої приязні й нашого братерства.
1.Одна багата пані, а було це в Англії, хотіла переконатися у милосерді тих, що мешкали недалеко від її замку і яким вона робила багато добра. Що ж вона робить? Перебирається на жебрачку, щоб її ніхто не впізнав, йде від хати до хати і просить милостині. Одні її проганяють, інші дають шматок сухого хліба, а ще інші – зів’яле яблуко; тільки в одній убогій хатині її гостинно прийняли і нагодували. Другого дня вона справляє гостину і запрошує всіх тих, що їх напередодні відвідала. Всі приходять до великої їдальні. Там для кожного призначене місце за столом. І кожний знаходить на своїй тарілці саме те, що він їй вчора дав. Одні тарілки були порожні, в інших – шматок сухого хліба або зів’яле яблуко. А найкраще прийняття знайшла та убога родина, що її вчора погостила. Яке здивування було на обличчі всіх гостей! Входить тоді пані дому й оповідає свої вчорашні пригоди. А на кінець каже: «Всі подумайте над тим, що є ще інший світ у вічності, де всі дістанете відповідну нагороду». («Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7, 2).
2.У мусульманському селі в Іраку навернулося декілька родин у християнську віру. Щонеділі ходили до віддаленого емісійного храму. З відкритим серцем брали участь у святій Літургії. Мусульманські сусіди вигнали їх зі своєї спільноти. Коли ввечері християнські хлопця хотіли порозмовляти зі своїми мусульманськими товаришами, - ті на них накидалися з лайкою: «Геть звідси, християнські собаки!» Або коли християнські жінки йшли по воду до спільної сільської криниці, мусульманки відганяли їх зі словами: «Ця криниця – мусульманська. Ідіть собі по воду до вашого Бога!»
Християни, однак, були повні Божої любові до своїх мусульманських братів та сестер. Ніколи не відплачували їм злом. Взялися до праці і викопали собі нову, дуже глибоку криницю. Минуло декілька років. У велику посуху стара мусульманська криниця висохла. Мусульмани не наважилися просити в християн води. Але християни – оскільки були повні Божої любові і любові до ближніх – самі запропонували їм користуватися своєю криницею. І щойно тоді мусульмани почали пізнавати красу християнської релігії. У християнстві пізнали релігію любові. І тому все більше мусульманських родин ставали християнськими і в тому селі запанував мир.
Св. Іван Золотоустий каже: «Якщо ти навіть не робиш зла ворогові, та коли відвертаєшся від нього чи дивишся на нього з відразою, ятрячи в своїй душі рану, яку ти дістав від нього, - то ти ще не сповнив заповіді, яку дав тобі Ісус Христос. Як же ти просиш Бога милосердитися над тобою, якщо сам немилосердний до тих, хто образив тебе?»

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting