Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 18-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 5, 1-11)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 18-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 5, 1-11) Друк e-mail

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 18-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 5, 1-11)

«І, витягши човна на берег,
кинули все й пішли вслід за Ним»
(Лк. 5, 11).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання подає нам розповідь євангелиста Луки про покликання перших учнів на березі Галилейського (Генезаретського) озера. Лука виразно ставить у центр своєї розповіді особу апостола Петра.

Апостол Петро та його друзі були досвідченими рибалками. Вони добре знали, де і коли на Генезаретському озері можна було наловити найбільше риби. Однак ця ніч була для них невдалою. Вони трудилися цілу ніч і нічого не наловили. Раптом на березі зібралося багато народу, бо прийшов дивний Учитель і почав проповідувати. А щоб більше людей могло чути Його слова, він просить у апостола Петра дозволу зайти в його човен і відплисти на деяку відстань, щоб усі могли краще Його чути.

Саме човен Петра Ісус вибирає як трибуну для навчання народу, що залишається на березі. Відповідно саме до нього Христос звертає свої два заклики: «відплисти від берега» (дослівно: «віддалитися від землі» (5, 3)) і «піти на глибоку воду» (5, 4). Петро, не вагаючись, виконує «фізичний аспект» Ісусових вказівок, своєю готовністю даючи надію на майбутню реалізацію і духовного виміру цього заклику.

Дивовижно великий улов стає не тільки причиною радикальної переміни апостола Петра, а й зумовлює потребу залучити інших апостолів до риболовлі.

Згідно з розповіддю Луки Ісус кличе учнів не на березі, а в човні. Для галилейських рибалок човен – це їхній другий дім, вони в ньому проводять ночі, велику частину свого життя. Символіка човна дуже насичена й багатогранна. Човен стає місцем досвіду спасіння серед лютої стихії, часто виступає трибуною для Ісуса в його проповідуванні (Мт. 13, 1).

Якщо глибоко не вчитуватися у зміст сьогоднішнього Євангелія, може видатися, що така величезна кількість риб було найбільшим чудом. Але ще більшим чудом було те, що відбулося в душі апостола Петра та інших рибалок. Лука заохочує нас відчути в розповіді про покликання Петра модель динаміки покликання, яку ми часто можемо відчитувати й у власному духовному житті.

Часто відчуваємо, що те, до чого нас Бог кличе, - понад наші сили і здібності. Погляньмо на біблійного Мойсея. Його історію добре знаємо. Бог собі його вибрав, щоб вивести ізраїльський народ з єгипетської неволі. Тоді Мойсеєві було вісімдесять років. Мойсей мав добитися у фараона, щоб той відпустив ізраїльтян, зорганізувати майже півмільйона людей і вести їх до обіцяної землі. Коли Мойсей заперечував, що не годиться на це завдання, отримав від Бога на поміч свого брата Арона. Той мав вісімдесять три роки. Два стареньких мужа послухали Бога. І Бог їхні кроки супроводив великими чудесами і знаками, котрі помогли здійснити це велике завдання.

Не біймося, коли нас Бог до чогось кличе. Не мусимо боятися, що на це не маємо здатності й сили. Бог хоче тільки нашу готовність, наше бажання. На перший погляд може здатися, що сьогоднішнє Євангелія більше стосується вибраних, покликаних на особливе служіння Богові. Адже Ісус Христос кличе рибалок на найвище, апостольське служіння. Насправді тут звернення не тільки до вибраних, звернені ті слова і до кожного з нас зокрема. Не залежно, в якому стані ми є, бо кожний буде давати свій звіт свого власного життя, як ми поступаємо, як використовуємо свій час і обставини свого життя.

Тому від нас з вами, від кожного християнина, багато залежить, яке воно буде, наше подальше життя, бо все є в наших руках і наше щасливе майбутнє можливе тільки з Богом.

Одного разу один чоловік потрапив в аварію корабля і був викинутий хвилею на безлюдний острів. Він єдиний серед пасажирів корабля та екіпажу залишився в живих і безперервно молився про те, щоб Бог порятував його. Кожен день вдивлявся він в горизонт в надії, що побачить пливуче на допомогу судно, та все марно.

В кінці-кінців, чоловік вирішив побудувати собі хатину з дощок, які викинуло на берег після корабельної аварії. Але одного разу, повернувшись на берег після пошуків їжі, він побачив, що його хатина охоплена полум’ям.

Найжахливіше, що разом з хатиною згоріли всі його речі. Він залишився ні з чим. Він більше не міг стримувати свого відчаю і гніву:
– Боже, як Ти міг так зі мною вчинити? – ридав він.
Наступного ранку його розбудив гудок корабля. Корабель плив до острова, щоб урятувати його.
– Як ви дізналися, що я тут? – запитав чоловік матросів.
– Ми побачили димовий сигнал, – відповіли вони.

Мабуть багатьом в їх житті, чи в житті знайомих, теж зустрічалася така мить або невдала ситуація , яка видавалася дуже невезучою, дуже складною, але насправді, цією пригодою Бог оберігав нас ще від гіршого.

Довіряймо Богові! І звертаємося в молитві, щоб Він був завжди поряд з нами, а ми завжди, щоб мали Бога в своєму серці.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting