Паломники Бучацької єпархії нещодавно повернулись із подорожі країнами Західної Європи. Головною ціллю поїздки були відвідини чудотворного Люрду та участь у Всеукраїнській прощі з нагоди 150-ї річниці появлень Пресвятої Богородиці. Однак завдяки організаторам поїздки, зокрема Апостольському Адміністратору Бучацької єпархії Високопреподобному отцю Дмитру Григораку, ЧСВВ та прес-секретарю брату Володимиру Білінчуку, довгий шлях до славнозвісного духовного центру проліг через кілька визначних у плані історії, релігії та культури місць країн Центральної та Західної Європи. Отож, прочани, крім Люрдської святині, мали змогу побачити чимало пам'ятних об'єктів, пізнати стиль життя іноземців та познайомитись із діяльністю українських греко-католицьких парафій.

Над видами першого славетного міста паломники зачудовано спостерігали з вікон автобуса. Це була угорська столиця Будапешт, що велично розкинулась по обидва боки Дунаю, вихваляючись своїми середньовічними замками та довжелезними пишними палацами. Однак часу на зупинку не було, оскільки паломників чекала вже інша столиця - загадковий і містичний Відень. Паломники прибули сюди у післяобідній час. І, на щастя, мали чудову нагоду побачити вечірню столицю Австрії зі старовинними ліхтарями та жвавим вуличним ритмом, що панує у старій частині міста. Подорож містом охопила чимало архітектурних пам'яток, зокрема готичних соборів. З-поміж них надзвичайно просторим і величним видався собор на площі св. Стефана з темними стінами і дивовижною будовою. Потім дорога повела до церкви, де здійснюються відправи для українців.

Вранці наступного дня розумний навігатор уже вказував шлях на Венецію. Їхати потрібно довго, через усю Австрію. Однак паломники не нудьгували, адже їхали на прощу. З ініціативи отця Дмитра всі молились таїнства вервиці, співали духовних пісень, переглядали релігійні фільми, в тому числі й про Люрд, і милувались мальовничими Альпійськими горами зі скелястими вершинами і сліпучо-зеленою рослинністю. Ці величні гори супроводжували нас аж до Італії. І от пункт призначення. Теплим віянням морського вітру і плюскотінням води зустріла паломників напівлегендарна Венеція, живий музей історії і колиска світового мистецтва. Доки двоповерховий кораблик мчав до міської пристані, подорожуючі не випускали зі своїх рук фотоапарати і камери, знімаючи мальовничі краєвиди забудови дивовижного міста на воді. У самій же Венеції - несамовитий рух. Усі кудись спішать, метушаться. Складається враження, що тут перебувають лише туристи. Та й справді постійних мешканців у Венеції мало. Тут не побачиш ні собаки, ні кота, ні парків та придорожніх дерев. Повсюди багато храмів, палаців, чудернацьких будинків та площ, які з'єднуються водними каналами. Функцію міського транспорту виконують гондоли. Щоб поплавати ними кілька хвилин, потрібно кілька десятків євро. Це справді дороге задоволення. Так чи інакше, Венеція встигла заворожити своїх відвідувачів винятковою екзотикою, а також духовною архітектурою, зокрема собором св. Марка. Розлучатися з цією романтичною столицею мистецтва було дуже шкода. Кораблик плавно віз групу прочан до причалу і передавав естафету нашому рідному автобусу. З Венеції він спішив до маленького італійського міста Савона, а потім - до так довгоочікуваного Люрду, в якому ми пробули три короткі дні. Кожен відчув тут Небесну благодать і отримав особливі ласки. Покидати Люрд було нелегко, адже в ньому справді відчуваєш себе щасливим і духовно сильним.

З Люрду автобус віз паломників до французької столиці. Вже розквітав недільний день. Першою зупинкою була українська греко-католицька парафія, в якій служать наші священики і сестри-монахині. Крім цього, для українських дітей працює парафіяльна школа, заняття якої проводяться у вихідні. Паломники з Бучацької єпархії взяли участь у Богослужіннях. Їм також доручили супроводжувати співом Утреню і Святу Літургію. Отець Дмитро Григорак, ЧСВВ виголосив проповідь про важливість покаяння і проповідування істинної християнської любові. Після Святої Літургії провідник Бучацької єпархії привітав місцеву громаду і паломників та окропив їх освяченою водою. Паризька греко-католицька парафія пригостила прочан сніданком. Після цього розпочалась подорож, здавалось, безмежним містом, у якому кожна споруда свідчить про щось важливе й виняткове. Серед цієї культурно-мистецької поліфонії вирізнявся духовний символ Франції - дивовижний витвір готичної архітектури собор Паризької Богоматері. Його готична вишуканість і символіка темних стін створювали таємничу атмосферу, а велетенські різнокольорові вітражі на подовгастих вікнах відображали середньовічний дух. Через кілька хвилин насолоди красою собору довелось мандрувати далі. Добре, що хоч не потрібно було чимчикувати Парижем ніжками. Відчути його колорит і містерію допомогли двоповерхові туристичні автобуси, які возили паломників різними частинами міста, а приємний голос у навушниках розповідав російською про побачені визначні місця. Розповідь "робота" час від часу переривалась французькими піснями. Чудернацький автобус віз групу людей і подвір'ям Лувру, і Єлисейськими полями, і повз Тріумфальну арку. Тайм-аут ми здійснили біля велетенської Ейфелевої вежі вже у вечірніх сутінках і не пошкодували: вона вигравала блакитними й фіолетовими блискітками. А біля неї тихо пропливали Сеною вечірні кораблики, показуючи захопленим пасажирам привабливі місця столиці.

Апогеєм нашого паломницького турне була подорож до Мюнхена, типового німецького міста з готичними соборами та палацами. Перед екскурсією для паломників була відслужена Свята Літургія у східному стилі в невеличкому римо-католицькому храмі. Прогулянка старою частиною міста зайняла кілька годин і завершилась відвіданням могили Степана Бандери, де священиками нашої паломницької групи було відправлено Панахиду, а прочани в знак пам'яті й шани поклали свічки. Заспівали також і повстанську пісню "Зірвалася хуртовина", якої навчив паломників брат Гліб. На цьому важливому для української історії місці кожен намагався зробити світлину. Дехто взяв із собою ще й трохи землі.

Листівки, цілюща Люрдська вода, карти міст, пам'ятні сувеніри, відеоматеріали, фотографії - це все, що везли з собою паломники додому. Однак ці речі не здаються банальними, адже допомагатимуть згадати пережитий у Європі час духовної насолоди й мистецького збагачення, і ще рятуватимуть від ностальгії. Вони є своєрідними шматочками побачених місць, які кожен паломник обережно відривав на свій розсуд. І хоч шанс побувати у дивовижних місцях Західної Європи випав, можливо, лише один раз на життя, однак відтепер за допомогою пам'ятних речей можна прогулюватись і насолоджуватись ними хоч і щодня.

Віталій Затильний