Апостольського Адміністратора
Бучацької Єпархії УГКЦ о. Дмитра ГРИГОРАКА,ЧСВВ
на Великдень 2010 р.Б.
Всесвітлішим і Високопреподобним Отцям,
Преподобним монахам і монахиням,
Дорогим Братам і Сестрам!
Христос Воскрес!
Сьогодні весь християнський світ разом святкує найбільше християнське свято – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Всі події історії спасіння людини або ведуть до Воскресіння або є його плодами. Воскресіння – центральна подія християнської віри, віри, яку дав людям Бог-Творець. Бог не тільки об’явив Себе людству, але й Сам безпосередньо взяв участь у Спасінні людини.
В особі Ісуса Христа Бог увійшов в історію людства як людина. Він дав нам Євангеліє – Добру Новину, в якій навчив нас правильно жити, щоб визволитися з рабства гріха, навчив перемагати зло добром, підтвердив правдивість своєї науки ділами і власним життям, вмер за нас на хресті, воскрес силою Своєї Любові, перемігши саму смерть, вознісся до Отця і зіслав нам Святого Духа, щоб в Ньому перебувати з нами завжди. «Отож, Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).
Своїми страстями і хресною смертю Господь спас всіх людей, але проблема в тому, що не всі люди приймають спасіння, не всі хочуть бути з Богом. Тому історія Спасіння триває: її далі продовжує Господь наш Ісус Христос, але вже в душах людей і через людей. Він шукає своїх заблуканих овечок, щоб витягнути з прірви гріха і обдарувати справжнім життям.
Господь шукає кожну людину.
А кого шукає людина?!
«… кого шукаєш?» (Ів. 21, 15) – слова воскреслого Христа до Марії Магдалини є звернені до кожного з нас. Справді, а кого ми, християни ХХІ століття, шукаємо, за чим прагне наше серце, до чого стремлять наші думки і бажання? Чого ми тільки не шукаємо: грошей, багатства, слави, влади, тілесних утіх і ще багато-багато чого і доброго і поганого. Ми навіть деколи шукаємо Бога. Це переважно буває, коли нам щось від Нього потрібно, або коли з нами трапляються якісь проблеми чи біди. Але Бог нам хоче дати щось набагато більше, ніж тільки вирішити наші проблеми. Господь пропонує нам ввійти в нове життя, стати новими людьми, жити справжнім життям у повноті, яке може дати людині тільки Бог.
Людина тоді стає уповні людиною – істотою богоподібною, коли вміє приймати від Творця все, що Він хоче їй дати. «Християнська віра вважає, що людина стає сама собою не через те, що вона робить, а через те, що вона приймає» – кардинал Й. Ратцінгер.
Отже, шукання Бога є суттєво важливим елементом людського буття, якщо хочемо прожити життя не намарно.
Але, що цікаво, людині не стільки треба шукати Бога, скільки не тікати від Нього, дозволити себе знайти Богові. Іншими словами, треба бути відкритим на Бога – частіше прислухатися до Його голосу.
Багато великих святих задавались питанням: де найлегше зустрітися з воскреслим Господом? Знаємо з Євангелій, що Ісус після Свого воскресіння являвся учням досить часто, при чому переважно тоді, коли вони Його не очікували зустріти. Отже, Господь краще знає, коли треба прийти так, щоб ми відчули Його присутність. Хоч насправді Він ніколи нас не покидає, Він завжди з нами, навіть коли ми цього не відчуваємо.
Тож де найлегше зустріти Воскреслого Ісуса?
Найперше – на Божественній Літургії. На Службі Божій Сам Господь приходить до нас не тільки в духовний спосіб, але дає нам як їжу Своє Тіло і Кров. Євхаристія – один з найголовніших плодів Господнього Воскресіння: «Я – хліб життя» (Ів. 6, 35); «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54).
Євхаристія – це не тільки пожива, це спосіб життя, який Христос пропонує тим, хто хоче йти слідом за Ним. В Літургії Ісус вчить нас жити не для себе, а для інших. Приймаємо Євхаристію як дар, щоб жити нею і щоб віддати себе як дар в служінні іншим людям.
Отже, справжнє нове життя починається тоді, коли людина вміє приймати від Бог те, що Він пропонує, і вміє віддавати себе для інших, як робить це Він.
Крім Літургії, Господа легко можна знайти на Хресній дорозі: хресній дорозі мого життя і життя мого ближнього. Христос завжди є особливо близько до тих, хто терпить. Саме в терплячій людині найлегше є впізнати Христа. Впізнати, щоб разом з Ним допомогти людині нести її хрест. Та й кожний з нас не зможе сам донести свій хрест до кінця, як тільки при помочі Господа: Його сили, яку Він вливає в наші серця, чи при допомозі інших людей, яких Він нам посилає на допомогу.
Крім Літургії і Хресної дороги Господь бажає перебувати в нашому серці – в самому центрі нашого «я». Перешкодою цьому є наші гріхи, а найперше – гординя.
Всі ми знаємо відомий вислів: «Бог гордим противиться». Але чомусь переважно охоче приміряємо цю фразу до наших ближніх, а не до себе. А ці слова стосуються в першу чергу кожного з нас особисто. Найбільше людині шкодять не злі духи і не злі люди, а те зло, яке є в нашому серці, коренем якого є гординя. Гордість – причина всіх гріхів і нещасть людського роду. Вона спотворила всю людську істоту: думки, бажання, почуття, посіяла ненависть між людьми, спотворила навіть образ Бога в людській уяві. Гординя – це найбільше зло, яке є в нас, і яке є найбільшою перепоною для перебування Ісуса в нас. В гордому серці нема місця для Господа, бо Він «лагідний і сумирний серцем» (Мт. 11, 29). Гордість – це щось протилежне Богові.
Господь показав, яким способом можна перебороти всяке зло, в тому числі гординю: покорою – покірним несенням свого хреста, не відповідаючи злом на зло, а віддаючи себе всього до останку іншим, не шукаючи нічого свого, а тільки волі Божої. Упокоряти себе стільки, скільки це потрібно для спасіння інших: тут нема межі, крім хіба що смерті. Так упокорив Себе Господь: дозволив себе катувати, осміяти і вбити на хресті. Але саме так Він спас людину.
Є ще одна перешкода, яка заважає нам зустрітися з воскреслим Спасителем: це неправильне розуміння Бога. Ми, християни, часто дивимося на Ісуса Христа очима людей старого Завіту. Юдеї, в тому числі навіть Його учні, бачили в Ньому царя, який мав прогнати ворогів-римлян і відродити царство Ізраїля. Вони не бачили в Ньому Бога і не зрозуміли, що Він Цар не земного, а Божого Царства.
Ми теж дивимося на Христа деколи земними очима: просимо і чекаємо від Нього чудес, допомоги в різних потребах, уздоровлень, різних дарів, але не хочемо зауважити, що Господь прийшов не тільки для того, щоб виручати нас у конкретних проблемах, але щоб розв’язати ситуацію вцілому, зробивши людину вільною від гріха.
Тому Ісус пропонує нам йти за Ним хресною дорогою – дорогою терпінь, бо тільки так можна визволити нас з гордині, з обмеженості, зумовленої нашими гріхами і немочами. Ісус пропонує нам бути подібними до Нього не так зовнішньо, як внутрішньо – мати смиренне серце, повне жертвенної любові.
Звернімо увагу також на те, якого Богами шукаємо: чи реально існуючого, чи видуманого нами? Це суттєво впливає на можливість нашої зустрічі з Ним. Так, Бог є Абсолют, Він Всемогутній, Вічний, Самобутній, недосяжний. Ніхто немає цих ознак, крім Нього. І саме на цих ознаках, які характеризують силу і велич Бога, люди концентрують свою увагу, забуваючи, що Бог ще є також тихий, лагідний, смиренний, що Він є Любов’ю, яка не вбиває ворогів, а готова померти за всіх.
Таке розуміння Творця випливає з зіпсованої гріхом людської природи, яка підсвідомо тягнеться до того, що їй приємне, що її захоплює: до сили, величі, всемогутності, безсмертя і таке інше. А ось на покорі, смиренності, терпеливості, тихості, на готовності добровільно страждати, а навіть віддати своє життя за інших, – на цьому неохоче зупиняють свою увагу люди світу, і ще більш неохочіше бажають прийняти це як спосіб життя. І саме в цьому є одна з проблем людства. Один сучасний богослов писав: «Вся історія людства викривилася, зламалася через неправильне уявлення Адама про Бога. Він хотів стати як Бог. … Хіба його до цього не закликав сам Бог? Адам лише помилився в образі Бога. Він думав, що Бог незалежний, автономний, самодостатній; і щоб бути таким, Адам повстав і виявив непослух. Але коли Бог себе відкрив, коли Він хотів показати, ким Він є, то являвся як Любов, ніжність, як Той, хто себе дарує, хто виявляє до іншого безмежну прихильність, і залежність. Бог виявився слухняним, слухняним аж до смерті. Думаючи стати як Бог, Адам цілком став на Нього несхожим».
Тож приймімо воскреслого Господа у свої серця, будьмо з Ним сьогодні і завжди, будьмо подібними до Нього у цьому житті, будьмо новими людьми у Христі, щоб Він воскресив нас колись для вічного життя з Ним. Бо кожне людське життя, яке є тут пов’язане з цією вічною Любов’ю, ніколи не згасне, не припиниться, а воскресне до вічного буття в Ньому.
Хай Світло Христового Воскресіння ніколи не гасне в наших серцях, а освітлює животворним світлом дорогу нашого життя сьогодні, завжди і у вічності.
Христос Воскрес!
о. Дмитро Григорак, ЧСВВ
Апостольський Адміністратор
Бучацької Єпархії УГКЦ
Дано у Єпархіальному Управлінні Бучацької Єпархії УГКЦ