Бучацька Єпархія УГКЦ

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
До 25-ліття легалізації УГКЦ: свідчення пані Ольги Білої-Фостик Друк e-mail

alt

Це свідчення віри пані Ольга Біла-Фостик присвячує 25-й річниці отримання великої благодаті – волі для нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка понад 43 роки знаходилася у неволі і була жорстоко переслідувана. Після святкувань 1000-ліття Хрещення у чудотворному місці Зарваниці Пречиста Діва Марія відкрила двері милосердя нам, щоб, сподіваючись на неї, ми не загинули, але щоб визволились нею від бід, бо Богородиця є спасінням роду християнського.

 
- Пані Ольго, що для Вас сьогодні означає слово «Церква»?
 
- Церква – наша Мати, яку потрібно любити понад усе. У Церкві є живий Христос, якого ми отримуємо у Святому Причасті кожного дня в часі Богослужіння, перебуваючи в освячуючій ласці. Цей рік у нашій Церкві для мене є особливим. Дякую Богові за дар життя, батькам за ласку передання сильної віри. Дякую, тобі Ісусе, за ісповідників віри, з якими ділила радість віри, світлої пам’яті, своїй тітці – сестрі служебниці НДМ Соломії Білій, священику Ярославу Мартиняку, з рук якого отримала Перше Причастя у свято Різдва Івана Христителя 7 липня 1969 р. Б., коли мені було 9 років. Це було в Заліщиках.
 
- Чи пам’ятаєте Ви той час?
 
- Все пам’ятаю так, ніби це було вчора, - це велика ласка. Також великою ласкою для мене є передання батьками ласки правдивої віри. Коли мені було 5 років, мої батьки мені пояснили, чому я не можу разом з бабцею ходити до церкви, яка в 1948 році в с. Росохач отримала зміни. Саме тоді наша Греко-Католицька Церква була ліквідована. У храмі на престолі був елитон з мощами святих, - його забрав старший брат додому. Фігуру Матері Божої Непорочного Зачаття занесли до стодоли сусідів, які жили біля церкви. Престіл був врізаний. Святі Тайни, які були в кивоті, також були забрані, як і всі книги до Богослужіння. У богослужінні не визнавали єдності з Святішим Отцем Папою Римським. Після таких змін моя родина 40 років жила в правдивій Христовій Церкві в підпіллі.
 
- Як тоді прості віруючі могли кріпитися у правдивій вірі?
 
- Завжди були прямі трансляції Богослужіння по радіо з Ватикану. А також понад 40 років до с. Росохача і Чорткова приїжджали владика Яків Тимчук і ми мали можливість брати участь у богослужіннях, також приїжджали отець Степан Захарко, ЧНІ. Завжди була можливість молитися у монастирі сестер Пресвятої Родини в м. Чорткові по вул. Шопена, Лесі Українки. Ці відвідини до сестер внесли у мою душу велику ласку сильної віри. Також часто я була у сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в м. Заліщики.
 
- А де ще відправлялися греко-католицькі богослужіння?
 
- Була можливість їхати до Зарваниці, але там відправи були по лісах. 8 листопада 1988 р. ми з сином Петром поїхали до Зарваниці. На місці джерела стояло 6 цеглинок і образочок Матері Божої Зарваницької. В той день вирішували, чи повернути церкву греко-католикам і якою вона має бути. Коли ми зайшли до церкви, там все було обсипано комбікормом… Люди голосували, якою має бути зарваницька церква. Я теж допомогла людям в голосуванні. Сусідка п. Євгенія аж втратила свідомість, доводячи, що ця церква колись була греко-католицькою. Пані Євгенія пригадувала всім, як вона маленькою в українському вбранні вітала митрополита Андрея Шептицького. Це був відповідальний день. Я також дякувала Матері Божій за ласку бути тоді у Зарваниці.
 
- Як далі розвивалися події із виходом Церкви з підпілля?
 
- 22 грудня 1988 року був відкритий похорон владики Якова Тимчука, ЧСВВ і додав нам ще більшої відваги. Владика Яків обслуговував наші терени. Помер у Чорткові, а похоронений в Заліщиках. Ще 18 грудня 1988 р. владика Яків очолив Святу Літургію на честь 1000-ліття Хрещення України в улюбленій каплиці. Це було його останнє богослужіння. Дякую Богові за ісповідника віри, світлої пам’яті, владику Павла Василика, який теж свідчив своїм життям правдиву Христову віру.
Пригадую, як у часі Великого посту, молячись за душі в чистилищі, я попросила, щоб вони вимолили в Бога мені ласку сильної віри. І вже 30 квітня 1989 року ми вперше за 43 роки відправили під відкритим небом на цвинтарі у с. Синяково (біля Чорткова) Великоднє богослужіння, яке очолив тоді ще о. Тарас Сеньків. Без страху, з великою вірою, а також з найкращими пережиттями воскреслого Ісуса і материнської ласки Божої Матері, яка була, є, і буде з нами тут, у нашому місті і нашій Україні. Сили пекельні не зможуть знищити Церкви Христової, тому що вона побудована на камені св. Петра. До речі, владика Василик також 18 липня  1992 року посвячували камінь під будівництво Катедрального собору Верховних апостолів Петра і Павла в м. Чорткові.
 
- Пані Ольго, знаємо, що Ви разом із сином Петром (тепер отцем Петром), їздили голодувати на Арбат, в Москву, за легалізацію УГКЦ. Як це відбувалося?
 
- Коли у Москві розпочалося голодування вірних УГКЦ у 1989 році, ми разом з о. Тарасом Сеньківим (тепер владикою Стрийської єпархії) в складі 13 осіб вирушили до Москви. З нами були: отець Тарас, покійний п. Степан Томашівський, 2 студенти з Івано-Франківська, п. Марія Бурачок, п. Ольга Скоблена, я – Ольга Фостик, син Петро, якому було 10 років, 3 людей з с. Боришківці, і 2 сестри Згромадження Пресвятої Родини (с. Тетяна і с. Мартирія). Приїхали 11 липня 1989 року і ввечері на Арбаті відправили перше богослужіння. Ми з собою мали все: столик, який складався, обрус, дві ікони Серця Матері Божої і Серця Ісуса, а також розп’яття Ісуса. На цьому богослужінні були всі люди, які брали участь у голодуванні. Коли ми прийшли на квартиру, там були інші люди зі Львова та Івано-Франківська, - ми також мали можливість там перебувати. Я дякую Богові за той час, що Господь подарував мені ласку сильної молитви, посту, де всі ночі, дні не хотілося спати. Це Господь додавав сили.
О 4 годині ранку, на свято Верховних апостолів Петра і Павла, ми з владикою Тарасом почали на цвинтарі у Москві шукати місце, щоб відправити богослужіння. Після тригодинних пошуків владика пішов вперед, я ж залишалася засмученою, приклякнула, почала плакати і промовила: «Святий Петре і Павле, поможіть нам, чому ми такі бідні, що навіть не маємо місця, щоб сьогодні помолитися і відправити богослужіння. Духу Святий, поможи…». В той час подій виходу Церкви з підпілля, а також на Арбаті, найбільше молилися до Духа Святого, щоб підказував, що робити і що говорити. І в тій хвилині почула відповідь у душі: «Пошукай римо-католицьку церкву. Там зможете відправити богослужіння».
Коли владика оглянувся і підійшов до мене, я йому розказала про те, що я відчула в душі. У каплиці, яка була на цвинтарі, я довідалася, де знаходиться римо-католицька церква, - чоловік написав мені адресу. Ми вирішили поїхати туди, але владика сказав: «Сьогодні такий святий день – потрібно купити туди квіти». Коли ми вийшли на дорогу, на тротуарі стояла жінка і тримала великий букет вишневих айстр. Ми купили ті квіти, взяли таксі і приїхали до церкви. Нас радо прийняв старший брат церкви, який дозволив нам відправити богослужіння навіть впродовж 3-х днів. Це була церква Непорочного Зачаття Матері Божої в Москві. І ми скоро поїхали на квартиру, де були всі люди, які голодували і вимагали легалізації нашої Церкви, і все їм розповіли. Тоді всі разом поїхали на богослужіння, сповідалися і причащалися. Так, перший раз у Москві, у нашому обряді, відбулося богослужіння. Це була надзвичайна радість! Ці слова величання, які є в тропарі, і сьогодні молитовно проживаю по-особливому.
«Апостоли Христові Петре і Павле, що ввесь світ своїми навчаннями просвітили і всі краї до Христа привели», – співаємо тепер у своєму місті, в Катедральному Соборі Верховних апостолів Петра і Павла, як подяку за це перше богослужіння у Москві. Тобі, Пречиста Діво Маріє, ми побудували капличку Матері Божої з Люрду, де ти сказала: Я є Непорочне Зачаття». Нас наша Мати привела до свого дому ще тоді, 25 років тому.
 
 Як довго Ви могли мати у Москві можливість Святої Літургії у східному обряді?
 
 Ця радість у садубіля римо-католицької церкви, після богослужіння, була недовгою, нас зрадили… Ми більше там відправляти богослужіння не змогли. І тоді я почала просити Ісуса: «Поможи і Ти, Матінко Божа, що робити далі?» І згадала, що батько завжди слухав радіо «Свобода» про те, що відбувається з нашою Церквою. Я чула, що є Комітет у справах релігії і ми можемо 13 липня звернутися туди. І ми вирішили піти туди. До нас долучилися люди зі Львова і з Івано-Франківська. Приїхавши до Комітету, ми розклали столик і все приготували до богослужіння, у вікнах помістили ікони: Серця Ісусового та Серця Марії. На місце, де висів прапор, ми повісили хрест з розп’яттям Ісуса. 

Всі наші люди залишилися молитися вервичку, а ми, молода делегація, з отцем Тарасом зайшли в будинок Комітету в справах релігії. Дві години чиновники бігали по кабінетах і не сподівалися нас, неочікуваних гостей, відправляли нас до Києва. Але ми твердо стояли і чекали, що нас будуть слухати. «Ти, Мати Божа, була біля нас. Дякуємо Тобі  за твою появу у Фатімі. Ти в цей день почала навернення Росії, її чиновників».

Нас прийняли для розмови через 2 години за великим столом. Записали, хто ми і звідки, чого вимагаємо від них. Це була боротьба ПРАВДИ впродовж 3-х годин! Але одна особа прийшла і цю розмову перервала своїми криками і нас почали просити вийти з комітету. Я знову почала благати Ісуса: «Поможи, Ісусе, що далі робити?». Коли з нами прощалися і подавали нам руку на прощання, до мене також підійшов один чиновник і подав мені руку. Я почала говорити до нього, як жінка, з проханням: «Я їхала сюди і думала, що тут є люди, які розуміють і мають у душі милосердя до наших віруючих. В нас померлих немає кому похоронити, немає кому охрестити дітей, а також повінчати правдиво у своїй вірі… Але, на жаль, мені дуже боляче, що у вас, у цьому Комітеті, немає таких людей». Тоді вже надворі, біля наших людей стояв цілий автобус ОМОНу (цей комітет був напроти міністерства закордонних справ). 

Коли ми вийшли на подвір’я, Дух Святий просвітив цього чоловіка і він підійшов до мене на подвір’ї біля комітету та запитав мене ще раз, чи справді хочу волі своїй Церкві. «Так!»  я сказала і почала плакати. Тоді я сказала, як важко було пояснювати своєму чоловікові про правдивість нашої Церкви. «І зараз моїм обов’язком є передати правдивість віри дітям. Коли я дам дітям освіту, побудую будинок, але не зможу передати віру,  марне моє життя. Мої діти вже не зможуть бути в підпільній Церкві,  ми хочемо вільно молитися».

І тоді цей чоловік мені сказав: «Прийдіть завтра і візьміть з собою ще когось, я вам все розкажу, що потрібно для легалізації вашої Церкви. Це була надзвичайна радість! Я підійшла до о. Тараса і все це сказала, і ми з великою Божою радістю, у мовчанні, відправилися на Арбат, розказуючи, як апостоли, про нашу Церкву москвичам, а також всім людям, які проходили Арбатом.

 Чи справді всещо говорив той чоловік, Вам знадобилося для позитивного розвитку подій?

Так14 липня 1989 рокупісля богослужінняо 10 годинізалишивши людей у молитвіми двоєо Тарас Сеньків і яу молитві до Духа Святогопоїхали до Комітету в справах релігії. По дорозі ми дістали страх: «Хто цей чоловік і яке його прізвище? В якому кабінеті ми можемо його знайти?» Але, продовжуючи підходити до приміщення, побачили цього чоловіка у дворі. Він вже чекав нас,  його Господь вже вибрав для нас,  Дух Святий підказував йомуяк він має діятиВін нас тоді запросив до себе в кабінет і сказав так: «Нехай Арбат і це голодування продовжується, а Ви їдьте додому, розкажіть своїм владикам, які є зараз ще живі,  нехай не боятьсяа разом роблять такий документв якому чітко було б вказаноякою Церква була колись, якою вона є зараз і якою вона буде в майбутньому. Потрібно підписати цей документ всім владикам у двох примірниках і подати чимскоріше до Верховної Ради і до Комітету у справах релігії у Москві». Ми подякували і повернулися знову на Арбат і вже ввечері поїхали додому. Приїхали зразу до владики Павла Василика, про все розказали. Владика нам дякували і сказали: «Мої любі діти, вас вибрала Марія. Ви поїдете ще раз, на наступний місяць, а ми, владики, будемо готувати документи».

 Ви ж були на державній роботіяк голодування за Церкву могли сприймати ваші керівники?

 У нас в Чорткові було знищено капличку. Мене звільнили з роботи, а також мого чоловіка. Але ці події ще більше нас скріпили у вірі. Ми поставили другу капличку для богослужіння, на священиків почали накладати штрафи за кожну відправу. Часто біля нас, а також на дорозі до каплички, було багато міліції і працівників служби безпеки.

5 серпня 1989 року ми з чоловіком були звільнені з роботи, але Господь нас не залишив самих, чоловік прийшов до іншої праці,  я молилася більше і мала досить праці вдомаПісля цього звільнення ми ще раз з о. Тарасом поїхали разом до Москви на Арбат. До делегації приєдналася сестра Домініка Згромадження Пресвятої Родини з Бучача. 

Коли ми знову приїхали до Москви, на Арбат, у серпні 1989 року, я дуже хотіла звернутися ще раз у Комітет з документами, зі списками віруючих і сказати про те, що після того, як ми приїхали додому, у нас стало ще важче. Після Святої Літургії о. Тарас поблагословив мене і я разом з покійним Степаном Томашівським (сина Петра залишила на квартирі з віруючими молитися Хресну Дорогу), вирушила з документами до Комітету в справах релігії. Велика сила молитви до Духа Святого, піст, Хресні Дороги, молитви, вервички, богослужіння за легалізацію, дев’ятниці,  все це дало сили говорити в Комітеті.

Ми приїхали до Комітету з п. Степаном, нас прийняв чиновник, який був при зустрічі в липні. Він був надто агресивний. Це була людина, яка попередньо творила політику Радянського Союзу. Коли я побачила його, мені зразу стало страшно, але я попросила: «Ісусе, поможи говорити правильно, говорити те, що Ти бажаєш. Духу Святий, просвічуй мене». Коли я розказала, що після першої зустрічі в липні нам стало важче, він сказав, що представники Російської Православної Церкви будуть вирішувати, що з нами робити. Тоді Дух Святий почав говорити, коли я доводила, що наша Церква  правдива Христова Церква. Що все, що я прожила в своїй родині, можливо лише з Христом у Його Церкві. Цей чоловік був єврей, про що я довідалася пізніше,  це Виснаков Володимир Рудольфович. Він зараз проживає в м. Рамла (Ізраїль). Він уважно мене слухав і став записувати моє прізвище, я також подала свій блокнот і попросила записувати його дані у мій блокнот, цей запис маю до цих пір. Після мого свідчення віри він запросив нас на обід. З поваги до нього я дала згоду разом пообідати. Йому було дуже цікаво знати мою думку щодо політики Горбачова і як я бачу майбутнє. Він був приємно вражений розмовою. Ми обідали в будинку вченого, обід був дуже скромний, тому що ми голодували. Пан Степан Томашівський радів і плакав, казав, що не міг насолодитися тим, що я говорила,  це все була ласка Духа Святого. Це ласка Духа Святого торкнулася серця Володимира Рудольфовича, який перейнявся нами і нашою вірою. Він в цей день подарував мені образок із зображенням Серця Матері Божої і молитовник, який вилучили у священика в Дорі. У цьому молитовнику було видно, як вивчали зміст молитов Митрополита Андрея Шептицького,  вони були підкреслені червоною і чорною ручкою по два рази. Цей молитовник я подарувала нашому Патріархові Святославу Шевчуку в Заврваниці 14 липня 2013 року. Я ще і ще раз дякую Ісусові за ті хвилини радості, які Він дарував мені і через мене іншим. 

 

 Чи пізніше Ви підтримували контакт із Володимиром Рудольфовичем Виснаковим? 

 

 Володимир Рудольфович відчув тещо я переконливо йому доводила, що наша Церква буде легалізована. В листопаді після пленуму Верховної Ради він подзвонив до мене з Москви на роботу, з великою радістю мене вітав і сказав: «Я наче бачу тебе сьогодні перед собою, той час, коли ти говорила переконливо, що Церква буде легалізована,  сьогодні так сталося». Коли цей чоловік виїжджав до Ізраїлю, він написав мені листа. «Я тобою дорожу і зустріччю з тобою, тому що ти все отримала в дитинстві, а я в 60 років відчув небо».

Він сам приїхав у 90-му році до Тернополя в архів, щоб знайти списки віруючих греко-католиків.

Колись, коли я ще жила у с. Росохач, нас багато було віруючих, які не ходили до церкви, де правдиве було знищене. Я завжди чула, що переписують віруючих, які не ходять до церкви і що їх будуть вивозити на Сибір. Але Ісус готував ці списки для себе і пізніше показав, що його віруючі є. Якщо в 1945-му році були такі віруючі, тоді в 1946-му році віруючих не було? Отже Греко-Католицька Церква всі роки була, бо були і є такі віруючі. До 1989-1990 р. є такі віруючі, тому потрібно Церкву легалізувати. 

Пізніше його дружина Ірина у Москві намалювала образ Божого Милосердя (1.80 см  90 смі він сам поїздом привіз нам. Цей образ є в соборі верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові.

 

 Що б Ви хотіли сказати читачам цього свідчення віри?

 

 Ми живемо у час Божого Милосердямолимося о 3-й годині вервичку до Божого Милосердя як перепрошення за муки і терпіння, які причиняються Ісусові і сьогодні, щоб ласку Божого Милосердя виблагати для людей, для нашої України, єдності в Бозі для нашого народу. Важливо молитися в правді і працювати в правді за Заповідями Божими. 

А ти, Мати Божа, є з нами у нашому місті, у нашій Україні. Якщо злі сили відтяли тобі руки у гроті, ми стали твоїми руками, ми ще сильніше стали молитися, благословити дітей, допомагати одні другим, любитися, тебе наслідуючи, і з Тобою співстраждати. 

В подяку Верховним Апостолам Петрові і Павлові за ті дні у Москві побудований Собор. Вони є покровителями нашого міста і вимолюють ласки єдності одній Христовій Церкві на скелі Петра. Також Пресвята Діва Марія, Мати Божа, молиться за нас.

***

Хотіла би звернути увагу на кожне 13-те число, як на день Марії. Вона з’явилась 13 травня в м. Фатімі в Португалії. Тоді Діва Марія просила молитися за навернення Росії. Це таке актуальне прохання сьогодні. Молімось, щоб Пресвята Богородиця захистила нашу Україну і цілий світ від війни. Завжди молюся зі своєю родиною таку молитву і пропоную її молитися нашим читачам. 

Молитва до Матері Божої Фатімської (на 13 число) 

О, Пресвята Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці. 

Ти сказала у своєму посланні до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, щоб ми своєю любов’ю, покаянням, своїми добрими вчинками, терпінням і молитвами допомогли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано! 

О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки молитов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спустошив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір’я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові! 

Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчини, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники каялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: «Буде один пастир і одне стадо». Щоб усі християни з’єдналися в одній святій соборній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру. 

Прийми, о найдорожча Мати, покірні наші молитви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого трону, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти  хвалаТи  радістьТи  слава нашої Церкви й нашого українського народу!

 

Розмову провела с. Марія Кузь.

 


 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting