Сезон відпусток і атракційного літнього відпочинку – в розпалі. Чи не кожен мріє бодай на кілька днів забути про особисті проблеми та обов’язки і поринути у палкі обійми моря, гір та екзотичних місць. У Бучацькій єпархії ця мрія здійснилась, і відпочинок тут був справді повноцінний, не те, що кілька годин просто засмагати на сонці й купатись у морі. Мабуть, не всім відомо, що своя відпочинкова екзотика є також і на наших єпархіальних теренах. Протягом липня і серпня у мальовничому й віддаленому від людського ока куточку – селі Більче-Золоте тривав дитячо-молодіжний табір з кількома заїздами. Проходив він під гаслом «Тіло – храм Святого Духа». Проведення табору ініціював Апостольський Адміністратор Бучацької єпархії Високопреподобний отець Дмитро Григорак, ЧСВВ. Сама ж організація належала голові єпархіальної молодіжної комісії отцю Ігорю Середі та засновнику Мельнице-Подільського товариства «Цвіт» брату Василю Германюку. Під час проведення табору організатори ставили головну мету, щоб кожен учасник міг відпочити і тілесно, і особливо духовно. Для цього його учасниками опікувались духівник, аніматори з Івано-Франківського товариства «Обнова» і Мельнице-Подільського «Цвіту» та семінаристи. Саме завдяки їм кожна молода людина під час табірного тижня відчула близьку присутність Бога. Свята Літургія, Тайни Покаяння і Євхаристії, молитви, духовні розважання, бесіди зі священиком збагачували душевний світ і наповнювали серце Христовим теплом. Саме такий відпочинок, коли радіє тіло, а ще більше душа спроможний залишити слід у єстві людини на все подальше життя. І справді, спостерігаючи над відпочиваючими, радієш, коли бачиш, якими щасливими є інші. Але ще більшою радістю сповнюється серце від думки, що канікули дітей і молоді пройшли разом із Христом, без згубних звичок і злодіянь.

З 28 липня по 3 серпня у таборі відпочивав третій заїзд – понад тридцять дітей та юних осіб із парафії святого Архистратига Михаїла м. Чорткова та греко-католицької громади с. Біла. Власне, мені вдалося побувати на третьому заїзді, правда лише два дні, протягом яких я поспілкувався із таборянами, духовним отцем, а також посмакував страви із польової кухні й досхочу натанцювався, особливо Королівського танцю. Вражень від табору за два дні – чимало. Отож, його учасники, які провели у Більче-Золотому тиждень, матимуть що згадати і за кілька років. Я теж хочу поділитись своїми «скромними спостереженнями».

Перші враження від «маленької Швейцарії» або Більче-Золоте – «другі Карпати»
Я приїхав у табір спекотного дня. Привіз мене духівник третього заїзду отець Володимир Логуш із Більче-Золотого. До самого табору із центральної частини села треба їхати приблизно шість кілометрів. І от видніються невеликі дерев’яні будиночки (майже такі, як в Альпах), де проживають учасники табору. Мені здалося, що я потрапив у Швейцарію. Раніше мало-хто й повірив би, що на теренах Бучацької єпархії можуть існувати гори, тим більше зі статусом «других Карпат». Однак факти свідчать самі за себе. Територія табору зі всіх сторін оточена узгір’ями. З одного боку табір омивають води Серету. Густі, подекуди навіть темні ліси наповнюють довколишню природу містичною таємничістю. Серед такої божественної краси хочеться співати душею, радіти даром життя і насолоджуватись Господніми творіннями. Особливо легко тут єднатись із Богом у молитві та спілкуватись із духовним наставником.

Ще задовго до табірної території чути дитячий гомін та сміх. Відразу стає зрозуміло, що тут панує веселе і навіть безтурботне життя. Діти і молодь якраз купались у басейні під наглядом братів-семінаристів. Одні таборяни по-професійному пірнали у воду, інші засмагали на лежаках, ще інші вчились плавати. І тут раптом гучний свисток скликає всіх на обідню трапезу.   

Кухня у таборі – смачна і нетрадиційна
Далеко не кожен відпочиваючий має змогу покуштувати страви із польової кухні. У Більче-Золотому насолодитись її духмяними ароматами могли всі. Особливо заворожує польова кухня перед початком приготування трапези. Кухню розпалюють деревом, яке виділяє дуже приємний запах. Вдихаючи його, складається враження, що потрапляєш у гірську місцевість із хвойними деревами. А страви, приготовані у цій чудо-кухні, у сотні разів смачніші, ніж «суп, який готував знаменитий солдат із сокири». То й не випадково, що після кількахвилинного калатання столових приборів чергові виносили з їдальні порожні тарілки. Казкова природа разом із смачними таємницями польової кухні створювали в учасників табору «майже вовчий апетит».

Трапеза у таборі теж трохи незвична. Зрозуміло, що перед нею і після неї всі говорять молитву. Під час обіду читають ще Святе Письмо. Після того, як обід завершується, духівник зачитує із кольорових записочок короткі побажання чи враження від учасників табору. Серед записок чимало й особистих, адресованих окремим особам. Їх духівник передає вказаній особі.

Молитва просто неба на м’якій свіжій траві створює особливу духовну ауру  
Відверто кажучи, я ще ніколи не був присутній на Святій Літургії у відкритому просторі серед навколишньої природи. Здавалось, що душа злітала десь високо, а потім знову поверталась до тіла. Отець Володимир відправляє Проскомидію, а таборяни півколом стають навколо невеличкого престолу. Починається Безкровна жертва… Мені пригадався епізод фільму «Кароль. Людина, яка стала папою», коли майбутній папа Іван Павло ІІ разом із молоддю плив на каяках, а потім на одному з них він відправляв Святу Літургію. Щось схоже було в Більче-Золотому. На превеликий подив, після читання Святої Євангелії мені запропонували ще й сказати слово до учасників табору. Це було так цікаво й неординарно.

Вервицю ми молились серед просторого трав’янистого поля у колі. Семінарист перед цим провів екскурс в історію вервиці та пояснив її значення. Потім кожен по черзі мовив «Богородице Діво» і так п’ятдесят разів.    

Духовні забави чергуються із фізичними
У Більче-Золотому неможливо всидіти на місці. Навіть під час вільного часу таборяни або грають копаного м’яча, або влаштовують «обливані понеділки», щоправда останнє їм забороняють. Однак у літню спеку так хочеться прохолоди.

Досвідчені аніматори та семінаристи не дають часу нудьгувати. Вони постійно вимислюють нові й нові забави. На одній із них мені вдалося побувати. Називається вона «Велика гра». Учасники табору поділені на команди. Кожна із них має власний девіз, капітана і навіть традиції, відображені на своєму плакаті. Назви команд відображають християнську моральність: «Сіячі любові», «Зернини добра», «Скарби любові». Члени команди – одна родина. Вони повинні постійно триматись за руки, прямуючи до віддаленого сектору екзаменаторів, які перевіряють знання із царини різних наук. Так визначають найсильнішу команду. Під час вечірньої трапези нагороджують усі команди.

Найцікавіша забава – після двадцять другої. Свисток скликає всіх на дискотеку. Таборяни вдягаються тепліше (однак згодом після запальних танців стає гарячіше, ніж за дня). За комп’ютером сидять семінаристи, виконуючи обов’язки «діджеїв». І от лунають перші пісні, здебільшого україномовні. Таборяни, не довго думаючи, потрапляють у гарячий полон ритмів. Пісні й танці чергуються із різноманітними рухливими іграми. Коронує дискотеку улюблений Королівський танець, який виконують кілька разів практично всі.     

Замість епілогу
Табір залишив у дитячому і юнацькому серці незабутні враження. Це не банальні слова, а свідчення самих учасників. Запитуючи таборян, чи їм сподобалось бути тут, майже всі відповідали, що хотіли б залишитись на ще один заїзд. Багато-хто знайшов нових друзів і однодумців. Без сумніву, таборяни чекатимуть рік, щоб знову приїхати у Більче-Золоте. А тим часом зерна Любові, Добра і справжньої Дружби, засіяні протягом тижня у таборі, проростатимуть у їхніх серцях і ширитимуть Христову мораль…

Над табірним життям спостерігав Віталій Затильний